Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Кредит на навчання і кваліфікаційні документи

Коли Себастіан Трун і Пітер Норвіґ підбили підсумки своїх занять зі штучного інтелекту, то виявили, що 248 учасників курсів здобули відмінні оцінки; ці студенти жодного разу не дали хибної відповіді на екзаменаційні запитання. Вони встановили також, що серед цієї елітної групи не виявилося жодного стенфордського студента. Ба більше, найуспішнішого студента стаціонарної форми навчання перевершили майже 400 інтернет-учасників. Одначе жоден з цих талановитих випускників не здобув офіційного визнання в Стенфорді і навіть не отримав традиційного сертифіката про завершення свого навчання.

Кількома місяцями раніше, коли керівники Стенфордського університету вперше дізналися про кількість охочих навчатися на інтернет-курсах, вони неодноразово скликали викладачів на наради з приводу форми тих чи інших кваліфікаційних документів, які, можливо, доведеться видавати інтернет-учасникам. Керівники університету непокоїлися не лише через те, що престиж Стенфорду потенційно може постраждати, якщо його розпорошити серед десятків тисяч людей — з яких ніхто не сплатить ті майже 40 тисяч доларів, які щороку платять студенти стаціонарної форми навчання, — а й через те, що у віддалених регіонах достеменно підтвердити особу студента буде неможливо. І, зрештою, керівники університету зійшлися на тому, що студентам, які успішно завершили навчання на інтернет-курсах, буде просто видаватися «сертифікат про закінчення навчального курсу». Настільки сильно стенфордські чиновники переймалися точністю термінології, що стали вимагати негайного виправлення, коли один журналіст у своїх нотатках про ці курси замість слова «сертифікат» вжив слово «свідоцтво».

Побоювання адміністраторів Стенфордського університету щодо підтвердження осіб онлайн-студентів були небезпідставні. І дійсно — зробити так, щоб кількість залікових годин зараховувалася саме тій особі, яка дійсно закінчує курс і складає іспити — це одна з найбільших проблем, пов’язаних із зарахуванням залікових годин за весь курс навчання у ВНЗ або з видачею кваліфікаційних документів слухачам МВДК. Якщо не започаткувати надійний метод перевірки, то на шахраюванні з закінченням курсів і складанням екзаменів невдовзі може «піднятися» жвава індустрія. Взагалі-то, вже з’явилася ціла низка веб-сайтів, що пропонують пройти онлайн-курси замість якої-небудь особи за певну плату. Наприкінці 2012 року журналісти з веб-сайту Inside Higher Ed, видаючи себе за студентів, з одного такого сайту запросили інформацію, яка стосувалася проходження початкових онлайн-курсів з економіки, пропонованих Університетом штату Пенсильванія. Їм назвали ціну послуг в діапазоні від 775 до 900 доларів і гарантували щонайменше оцінку «добре» за увесь курс навчання. І це — за курс навчання на традиційному інтернет-факультеті Пенсильванського університету, де після складання екзаменів видаються дипломи і де підтвердження особи студента мало би бути значно меншою проблемою, аніж на відкритому курсі з величезною кількістю слухачів [10]. Загальна кількість учасників усієї програми Пенсильванського університету становить лише близько шести тисяч випускників і студентів старших курсів, тобто малесеньку частку від кількості тих людей, які потенційно можуть записатися на якийсь конкретний популярний курс МВДК.

Серйозною проблемою масових інтернет-курсів є також шахрайство під час самого процесу навчання. 2012 року було подано десятки скарг щодо плагіату на курсах з гуманітарних наук, пропонованих компанією Coursera. Для оцінювання успішності студента на цих курсах використовувався метод взаємної оцінки, а не алгоритми, тому адміністраторам курсів, відповідаючи на скарги, доводилося мати справу як з можливістю кричущого плагіату, так і з імовірністю того, що принаймні дещо з цих звинувачень виявлялося цілком хибним. На одному з курсів наукової фантастики та літературної імпровізації нарікання на те, що студентські есе списувалися з Вікіпедії або інших раніше опублікованих джерел, змусили Еріка Рабкіна, професора англійської мови з Мічиґанського університету, який вів цей курс, звернутися з листом до всіх 39 тисяч студентів. У цьому листі професор застерігав студентів від використання чужих робіт, але й зазначав, що «закиди щодо плагіату є надзвичайно серйозним звинуваченням, а тому його слід висувати лише за наявності конкретних доказів» [11]. Цікавою особливістю подібних інцидентів є те, що за ці курси жодні залікові години не нараховувалися. Вочевидь, декотрі люди займаються шахрайством «просто тому, що їм це подобається», або, можливо, тому, що вони погано знаються на правилах. Хоч би що там сталося, можна не сумніватися, що офіційне зарахування залікових годин за такі курси різко посилило б мотивацію до всіляких порушень і шахрайства.

Існує ціла низка потенційних чисто технічних методів розв’язання проблем, пов’язаних з підтвердженням особи студента і шахрайством.

Один з найпростіших методів — це ставити контрольні запитання про особисті дані на початку кожного навчального семестру. У такому разі, якщо ви маєте намір шахраювати, найнявши кого-небудь пройти замість вас курс навчання, вам доведеться добряче подумати, а чи варто довірити цій людині номер вашої картки соціального забезпечення. Однак започаткувати такий метод перевірки в світовому масштабі буде важко. Для втілення методу дистанційного нагляду потрібно, щоб на комп’ютері студента була активна веб-камера, щоб адміністратори мали змогу контролювати студента. З 2013 року edX (МВДК-консорціум, заснований Гарвардським університетом і Массачусетським технологічним інститутом) почав пропонувати атестати, підтверджені посвідченням особи, тим студентам, які платитимуть додатковий збір і проходитимуть курси під невсипним оком веб-камери. Такі атестати можна пред’являти роботодавцям, проте їх не можна використовувати для нарахування залікових годин. Моніторинг за участю наглядача — процес недешевий, і його, вочевидь, не можна буде поширити на десятки тисяч людей, що беруть участь у безкоштовних курсах, але видається ймовірним, що невдовзі для цього можна буде використати хоча б алгоритми розпізнання рис обличчя аналогічно тим, що нині використовуються для розміщення фотографій у Facebook.

Можливо, невдовзі інші алгоритми набудуть здатності ідентифікувати студентів за послідовністю, з якою вони натискають кнопки клавіатури, або ж вишукувати плагіат шляхом автоматичного порівняння письмових завдань з масштабними масивами даних схожих робіт [12].

Особливо найперспективнішим шляхом до набуття курсами МВДК академічного залікового кредиту може бути видача кваліфікаційних документів на підставі компетентності.