Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

думала про те, як то буде чудово, коли він підросте, нарешті, настільки, що зможе поділяти з нею її інтереси. І ось тепер вона раптом з жахом зрозуміла, що, не встигши навіть як слід скористатися із своєї влади над ним, вона його втратила. Губи її стиснулися, коли вона подумала про дівчину, яка забрала його у неї.

«Місце дублерки… Дідька лисого!»

Мабуть, якби вона не переживала так за Роджера, то звістка про Томову зраду вразила б її ще гостріше. В глибині душі вона весь час відчувала, що Том невірний їй. Він молодий, розбещений, а вона зв’язана роботою в театрі й всілякими обов’язками… О, Том, безперечно, міг робити, що тільки йому заманеться.

Джулія заплющила очі. Вона весь час хотіла тільки одного: не знати, нічого не знати. І ось тепер — уперше — їй кинули правду в обличчя.

«Що ж, треба миритися з цим, — зітхнувши, подумала сама про себе. — І найстрашніше в цьому те, що ти немовби брешеш — і не знаєш про те, що брешеш; мабуть, усе ж таки краще бути дурнем і знати, що ти дурень, аніж бути дурнем і не догадуватися про це!»

XX

На різдво Том поїхав з батьками до Істбурна. Джулія мала наступного дня виступати у двох виставах, отже, Госселіни залишилися в місті. Новий рік вони, на запрошення Доллі де Фріс, зустрічали у великій компанії в ресторані «Савой». А через кілька днів Роджер виїхав до Відня.

Поки Роджер перебував у Лондоні, Джулія майже не бачила Тома. Вона не питала сина, як вони з Томом проводять час, вона не хотіла знати цього, наполегливо гнала> від себе ці думки і, шукаючи забуття, відвідувала всі бенкети, на які її запрошували. До того ж її рятувала ще сцена; як тільки вона переступала поріг театру, її душевний біль, гіркоту, ревнощі мов рукою знімало. І щоразу урочиста екзальтація охоплювала Джулію, коли, торкнувшись коробочки з гримом, вона відчувала, що перетворюється на істоту, не підвладну людським пристрастям і печалям. Тут їй не страшні були ніякі удари долі.

Того ж дня, коли Роджер поїхав, Том подзвонив їй із своєї контори.

— Що ти робиш сьогодні ввечері? Може, підемо куди-небудь гульнемо?

— Ні, я зайнята.

Це була неправда, але слова зірвалися з її язика перш, ніж вона встигла подумати.

— Ну, гаразд, тоді, може, завтра?

Якби він висловив свій жаль з цього приводу, якби ще раз запитав, чи не спробує вона все-таки якось викроїти час заради нього, то Джулії, можливо, вистачило б сили тут-таки, по телефону, порвати з ним раз і назавжди. Але його байдужість приголомшила її.

— Добре. Завтра.

— Чудово. Я заїду за тобою до театру після вистави. Бувай.

Наступного дня Джулія сиділа вже в своїй кімнаті переодягнена, коли він прийшов. Чекаючи його, вона хвилювалася більше, ніж завжди. Побачивши її, Том радісно усміхнувся і, коли Іві на хвилинку вийшла з кімнати, обняв Джулію й палко (Поцілував у губи.

— От тепер мені краще, — усміхнувся він.

Дивлячись на Тома, юного, свіжого, щирого й веселого,

хто б міг подумати, що він здатний завдати їй такого болю? Хто б міг подумати, що він такий віроломний… Останні два тижні вони майже не бачилися, але він явно не помічав цього.

«О боже, якби тільки я змогла його прогнати!»

Але вона приязно усміхнулася.

— Куди ми підемо?

— Я замовив столик у «Квога». У них там нова програма — американський фокусник. Показує справжні чудеса.

В кабаре вона жваво розмовляла з ним, розповідала про бенкети, на яких побувала, про офіційні прийоми за участю акторів, які вона не могла не відвідувати, — і виходило, ніби вони не зустрічалися виключно з її вини, через те, що вона була зайнята. Втім, вона з прикрістю відзначила, що Том не вбачає в цьому нічого неприродного. Він, безперечно, радів з їхньої зустрічі, зацікавлено слухав, що вона робила і яких людей бачила, але їй було ясно, що ці два тижні Том навіть

не думав про неї. Щоб узнати, як він сприйме це, Джулія розповіла йому про нещодавно зроблену їй пропозицію — виїхати на гастролі в Нью-Йорк з виставою, у якій вона зараз грає. Вона згадала й умови контракту, і очі в Тома заблищали.

— Це ж просто чудово! — вигукнув він. — І при цьому ти нічим не ризикуєш! Програти неможливо, а заробити можна купу грошей!

— Все це, звичайно, так, але мені не хочеться залишати Лондон.

— Та чому ж? Я б на твоєму місці обома руками вхопився за таку пропозицію. В Лондоні ця вистава йшла вже чимало, заробили ви на ній непогано, і десь на Великдень її все одно доведеться знімати. А для того, щоб завоювати Америку, кращої нагоди не придумаєш.

— А мені здається, що вона ще й літом даватиме збори. До того ж не хочеться мати діла з чужинцями. І жаль залишати друзів.

— Ну, це просто абсурд. Твої друзі чудово обійдуться без тебе. А в Нью-Йорку ти прекрасно проведеш час.

Її веселий сміх прозвучав цілком природно.

— Можна подумати, що ти страшенно хочеш спекатися мене.

— Ну чому ж, я б дуже скучав за тобою. Але ж ми розсталися б лише на кілька місяців. Ні, я б такої нагоди не пропустив.

Та коли вони вийшли на вулицю й швейцар зупинив для них таксі, Том назвав шоферові свою адресу так, наче було само собою зрозуміло, що вони мусять їхати саме туди. В таксі він обняв її за талію й поцілував, і згодом, коли вона лежала в його обіймах на вузькому односпальному ліжку, їй здавалося, що всі муки цих двох тижнів — зовсім мізерна ціна за те почуття щасливого умиротворення, яке сповнювало зараз її істоту.

Джулія й далі відвідувала з Томом фешенебельні ресторани й нічні клуби. Якщо людям хочеться думати, що він її коханець, хай собі думають; її це вже не обходило. Але не раз і не два траплялося, що Том бував зайнятий, коли вона хотіла піти з ним куди-небудь. Серед заможних друзів Джулії поширилася чутка, що Том знає різні шпарки, за допомогою яких можна обійти закони про податки. Денноранти запросили його до себе на уїкенд, і там він познайомився з багатьма особами, які раді були скористатися з його знань. Люди,

яких Джулія не знала, почали запрошувати його до себе. Її