Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як не одне, то інше». — «Це вбивство». — «Стібаєшся?» — «І не думаю». — «Це дійсно дуже схоже на вбивство». — «Яке неможливо довести». — «Дуже повільне вбивство». — «Дуже правдоподібно». — «Вбивство, розтягнене на десятиріччя». — «Так воно є». — «Вбивство, що його вбивця коїть щодня». — «Щогодини». — «Вбивство, за яке вбивця не
несе жодної відповідальності». — «За яке його неможливо до неї притягти». — «Знаєш, що таке серійний убивця?» — «Кому ти кажеш». — «Він знає, що ми безсилі». — «Він знає, що він безкарний». — «Хіба це справедливо?» — «Ще далеко?» — «Не дуже. Ми вже майже прийшли». — «То ти тут живеш?» — «А де б я мав жити?» — «Це і я себе щойно запитував, коли побачив тебе». — «Я тут винаймаю помешкання, затишне. Невелике, щоправда, зате світле й охайне. Та й навіщо мені великого?» — «А як наш будинок?» — «Немає». — «А наше помешкання — пам’ятаєш, в якому ми жили разом?» — «Склалось, мов карткова хатка». — «А тепер...» — «...Обсерваторія». — «Корисна справа». — «Тринькання грошей». — «Теж правда». — «Бачу, тобі також доводилося не з медом». — «Поневірявся». — «Леле!» — «Мало не одружився». — «З ким?» — «Як тобі сказати». — «Кажи, як є, — що вже там». — «З бомжихою». — «Господи святий наш пречистий і праведний!» — «Але до цього не дійшло». — «Сподіваюся». — «А ти як?» — «Як бачиш». — «Теж не вельми». — «Так собі. Буває й гірше». — «Знаю».
«Розказуй». — «Не знаю, з якого краю почати». — «Байдуже». — «Властиво, я майже все розказав». — «Бомжування?» — «Бомжував. Потім справи трохи покращилися. Збирався їхати геть. Навіть їхав геть». — «Але заїхав не дуже далеко?» — «До міста, де ми завжди пересідаємо». — «Напевно, стріляв із гармати». — «Стріляв». — «І коня теж, либонь, приострожував?» —«Приострожував». — «Без мене?» — «Каюся». — «А потім? Чому не поїхав далі?» — «Потім я малював, за що опинився у в’язниці». — «Отакої! Помінявся режим? Знову репресії?» — «Ніхто не помінявся». — «Звідки тоді таке щастя?» — «Сприйняли за терориста». — «Тебе — за терориста?» — «Уяви собі». — «Поїхати можна». — «Абсурд». — «За те, що малював?» — «За те, що шкіцував будинок». — «Світ збожеволів». — «І я так кажу». — «Треба терміново хірурга». — «Психіатра». — «Великого Психіатра, Того, Який усе це створив, а тепер не може дати йому ради — от нехай і висьорбує». — «Щось не висьорбує». — «Каже, щоб ти висьорбував». — «Висьорбував. Думав, не бачити мені світу білого». — «На щастя, не все так трагічно». — «Яке там щастя». — «Отут я живу». — «Сецесія». — «Куди ж від неї подінешся?» — «Додому запросиш? Погомоніли б». — «Які питання? Як ти міг таке про мене подумати?» — «Я нічого не думав. Просто запитую». — «Я на третьому поверсі. Ходжу пішки». — «Корисно». — «Звісно, після всього цього фаст-фуду». — «Ціле життя — суцільний фаст-фуд». — «Я б не квапився з узагальненнями, хоча звучить гарно». — «Жахливо». — «Правдиво. Заходь, не стій на дверях». — «І світло спалахує». — «На фотоелементі». — «Прогрес». — «Поступ». — «У нікуди». — «На третій поверх». — «Що б я робив без тебе, гумориста?» — «Сатирика». — «Сатирик я». — «Відбираєш чужі лаври?» — «Які то лаври — навіть казати не хочеться». — «Ось і прийшли». — «Доктор?» — «Це я так, просто — більше респекту і менше клопоту». — «Сусіди?» — «Тут ні». — «Якщо я правильно розумію, ти встиг пожити не лише тут». — «Не лише». — «Що, не лише бомжував?» — «Гірше». — «Може бути гірше?» — «Ще й як!» — «Але прецінь не гірше, ніж за ґратами». — «Гірше. Принаймні майже так само. Ні, таки гірше. Там знаєш: посадили і квит, а тут не знаєш, що буде через хвилю і чим усе закінчиться». — «І як це пекло називається?» — «Богадільня самотніх учителів». — «Та ну!» — «Не ну». — «Навіть таке, виявляється, є».
Богадільня самотніх учителів
Заснував її граф Шарль Герберт де Олендор, в сімдесятих роках вісімнадцятого сторіччя, коли після серії шкільних реформ на вулиці опинилася стара вчительська ґвардія, без кола, без двора, побожеволіла після десятиріч учнівської наруги, підстаркувата і нікому не потрібна. Граф облаштував фундацію, яка відтоді опікувалася і досі опікується самотніми вчителями, котрі вийшли на пенсію, і поклав іменну цеглину у фундамент рококової будівлі, на яку пішло дванадцять тисяч гусячих і качиних яєць, символічно розбивши перше.
Споруда вдалася гарною та міцною, з просторими номерами, справжніми міні-помешканнями, кожне з яких нагадувало кабінет шкільного чи навіть гімназійного директора або принаймні завнача, з відповідним умебльованням, знаменитим масивним столом з червоного дерева св. Марти, що росте в лісах на півночі Колумбії, на схилах Кордільєрів, і не менш знаменитим опудалом півника виделкохвостого (Gallus varius), який істерично кукурікав щоразу, коли директор плескав у долоні, а плескав він не для того, щоб викликати служника чи виявити своє невдоволення, — втім, невідомо, нащо він це робив і чому саме зараз, перериваючи ділову бесіду, щоб через хвилю, мов нічого не сталося, знову до неї повернутися.
Було багато спільних відпочинково-дозвільних зал на долішньому поверсі і по карцеру в кінці кожного тракту. В карцерах сиділи воскові фігури нечемних учнів. Учителі, яким свого часу, за їхнього вчителювання, обірванці допікали особливо нестерпно, підходили, відхиляли металеву пластинку, що затуляла вічко, і з невимовною насолодою зазирали всередину, тихо посміюючись і сварячи пальцем. Відпочинково-дозвільні приміщення було обладнано одні під великі кабінети, інші під актові зали.
Були кабінети фізики, географії, історії близького і дальнього зарубіжжя, поезії акинів і скальдів, трубадурів і шпільманів, боянів і менестрелів, кабінет Великого Кобзаря і Космічного Корабля, ботаніки і біології. Заходячи в кабінет фізики, вчителі брали з пуделка біля дверей по ебонітовій паличці і хустинці, старанно натирали нею паличку і прикладали до дрібних клаптиків паперу, що лежали на парті у великій плиткій шабатурі. В
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.