Читати книгу - "1793"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Біля одного сараю стоять притулені дошки — Анна Стіна залізла під них, затулила дірку важкою дошкою, скоцюрбилася і стала чекати темряви. Вона не знала, скільки так просиділа, але коли обережно визирнула, на небі вже сяяли зорі. У Катаріні нечасто запалювали ліхтарі. Треба забиратися звідси, але вона має забрати хоча б ті дрібниці, що має — кілька шилінгів у полотняному мішечку, мамина брошка, плетений браслет — подарунок на іменини, і жменя скляних кульок. Трохи їжі. Вона перейде Слюссен і зникне у вирі людей в Місті між мостами або в Норрбру.
Крадькома і притискаючись до стін будинків, Анна Стіна про всяк випадок обійшла квартал і до будинку наблизилася з іншого боку. У їхньому домі кілька дверей — що більше ставало прибудов, то більше вхідних дверей. Анна пройшла вздовж стічної канави і зазирнула в дірку в паркані. Трохи постояла — тихо.
Двері, якими зазвичай користуються підмайстер тесляра Альм і його дружина, замкнені, але підчепити гачок паличкою нескладно. Навшпиньках увійшла в темний передпокій. Хропіння Альма перекривало рипіння дощок. Анна Стіна відчинила двері у свою кімнатку. У темряві за кілька хвилин зібрала речі. Уже на виході зупинилася: сковорідка! У кухні залишилася мідна сковорода, на яку вони з матір’ю збирали кілька місяців. Та не встигла вона дійти до плити, як на плече їй опустилася шпага.
— Анна Стіна Кнапп. А ми вже думали, ти цієї ночі й додому не прийдеш. Чи не так, Тюсте?
У темряві Анна роздивилася, що говорив коротший. Довгий щось пробурчав і знизав плечима.
— Бачиш, недарма його звуть Тюст. Він такий і є — тихий. Його росіяни так налякали, що відтоді він і двох слів не сказав. Мені доводиться говорити за нас обох. А я Фішер, і я базікаю постійно. Стань-но до плити, поки Тюст запалить свічку. Може, у твоїй торбі знайдеться щось перекусити?
Тюст запалив кресалом свічку й щось буркнув, коли кімната освітилася слабким нерівним світлом. У нього замість одного ока — червоний шрам. Фішер приземкуватий і широкий у плечах, волосся рідке й зачесане назад. Чорні вуса прикривають шрам на розсіченій верхній губі. Він бридливо висипав з торби все на підлогу.
— Тухла риба, гнилі овочі… О, ну хоч кава. Якщо Тюст буде ласкавий запалити плиту, зваримо собі кави.
Фішер взяв з полиці млинок, стиснув його колінами, подивився на Анну Стіну й клацнув пальцями, щоб привернути її увагу.
— Я тобі розкажу дещо про життя. Оці зернята — це Анна Стіна Кнапп і її подружки, готові розставити ноги в будь-якому сараї.
Показав на млинок:
— А це я і Тюст. І взагалі влада, яку ми представляємо.
Він висипав зерна в млинок і покрутив ручку. Зерна захрустіли.
— Сюди й веде шлях Анни Стіни. Здається, не надто приємна доля. Але поглянь!
Він вийняв з нижньої частини млинка коробочку, понюхав і усміхнувся:
— Готова кава для втіхи порядних людей. Усе добре, що добре закінчується. Так буде і з Анною Стіною, коли покаранням виправить своє грішне життя.
Кілька хвилин помовчали, поки в чайнику забулькала кава. Анна Стіна дивилася в підлогу. Фішер нагнувся до неї — з його погляду зникла вся веселість, залишилася тільки жорстокість.
— А ти знаєш, хто ми?
Анна Стіна знала. У парафіях Марії і Катаріни всі, може, крім Улли, знали цих мужланів у синіх камзолах. Здебільшого це були інваліди, непридатні не лише до служби в армії, а навіть і до міської варти. Залишалося їм днями й ночами полювати на дрібних злодюжок, жебраків, безпритульних, але найбільше — на повій.
Більшість з пальтів, або сепарат-вартових, особливої небезпеки не представляють. Кожен зароблений гріш вони як правило пропивали, від них можна було відкупитися, а іноді навіть просто вмовити не звертати уваги на незначне порушення.
— Ви пальти.
Фішер невесело засміявся:
— Еге ж, кажуть на нас і так. Май на увазі: ще раз так скажеш — пошкодуєш. Наша служба називається сепарат-вартові. На наші плечі покладено завдання знаходити всяке людське сміття в такому болоті, як ваші квартали, і дбати про навернення вас на путь праведну. Еліас Лісандер втомився від вас, шльондри. Літаєте, мов мошкара між вівцями стада його. І щороку ви все молодші й молодші. Пастору набридло опускати очі від сорому на зборах церковної ради. А ми вас ловимо, і вас начебто немає. Ми вас ловимо, отримуємо гроші за кожну, а він ходить з гордо піднятою головою. Ось дочекаємося ранку, та й підемо. Спустимося до Південної ратуші, перепочинемо, далі вздовж затоки. Іти недовго, сама побачиш.
Анна Стіна й сама знала відповідь, але зрештою зважилася таки запитати:
— Чого ви від мене хочете? Куди поведете?
— Ми хочемо, щоб ти стала кращою людиною. Ні, неправда. Ми хочемо отримати за тебе свої гроші. А що далі буде з тобою, нас не цікавить.
Тюст незвично рохнув — це було щось середнє між передсмертним хрипом і глухим сміхом.
— Куди ми тебе поведемо? Зв’яжемо і відведемо в тюрму для таких, як ти. Ти нічний метелик, і ми підрізали тобі крильця.
5.
Усе сталося саме так, як казав Фішер. Спершу вони спустилися з пагорба до затоки. Повітря ще було вологе від туману й роси. Анна Стіна йшла, прив’язана мотузкою за правий зап’ясток. Сміттярі й прибиральники радо вигукували образи, хоча серед них напевно були й ті, хто пройшов такий самий шлях. Почекали біля суду. Потім швидке засідання, заслухали письмове свідчення пастора Лісандера, доповнене Фішером, і за кілька хвилин вирок. Кілька виховних слів — і все, Анну Стіну Кнапп оголосили винною у розпусті й блуді. Суд постановив негайно доправити її у в’язницю, оскільки опікуна вона більше не має, а торговець Ефраїм Янссон не бажає надалі тримати такого працівника. У судді червоне набрякле обличчя, мовби він щойно прокинувся. Ловить блоху під сорочкою і скоромовкою завчено промовляє останні слова:
— Суд сподівається, що вміння прясти, якого Анна Стіна
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1793», після закриття браузера.