BooksUkraine.com » Сучасна проза » Маленькі чоловіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленькі чоловіки"

161
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Маленькі чоловіки" автора Луїза Мей Олкотт. Жанр книги: Сучасна проза / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 82
Перейти на сторінку:
Джо зав’язала один кінець мотузки навколо її талії, а інший прив’язала до бильця дивана зі словами:

– Мені неприємно прив’язувати тебе, як собачку, яка завинила. Але оскільки ти так поводишся, мені мимоволі доводиться це зробити.

– Я дуже рада, що ви мене прив’язали, бо люблю зображати собачку!

І Нен із найбезтурботнішим виглядом зістрибнула з дивана й почала ходити біля нього на чотирьох та стрибати.

Пані Джо, не звернувши на це уваги, поклала на стіл кілька книжок і хустку, яку потрібно було підрубити, й вийшла, надавши юній леді зображати собачку на самоті.

Це було дуже неприємно, й Нен, посидівши деякий час на підлозі, спробувала було розв’язати мотузку, але це їй спочатку не вдалося зробити. Трохи повозившись, вона все-таки впоралася з цим завданням і вже зібралася вистрибнути у вікно, як раптом почула голос пані Джо, яка говорила комусь у залі:

– Ні, я впевнена, що вона не втече. Нен чесна дівчинка й знає, що я зробила це для її ж користі.

В одну мить Нен знову зав’язала вузол і, схопивши носовичок, з незвичайним запалом почала його підрубувати. Через кілька хвилин до неї прийшов Роб, якому так сподобалося нове покарання, що він розшукав мотузку і для солідарності прив’язав себе до іншого бильця.

– Я теж заблукав, і мене потрібно прив’язати, як Нен, – пояснив він мамі, коли та увійшла в кімнату й побачила нового бранця.

– Правильно, невелике покарання й для тебе незайве, – сказала вона. – Ти ж знав, що недобре йти далеко від інших.

– Але ж Нен взяла мене з собою, – заперечив Роб, який нічого не мав проти такого веселого покарання, але не хотів визнавати свою провину.

– А тобі не слід було погоджуватися. Залишся тут до обіду разом із Нен. Я впевнена, що ви не відв’язуватиметеся, поки я вам не дозволю.

– Не станемо, – в один голос відповіли Роб і Нен.

Час пройшов непомітно, але потім дітям набридло сидіти в кімнаті, їм захотілося на свободу.

Ніколи ще зал не здавався їм таким привабливим. Навіть маленька спальня тепер представлялася надзвичайно цікавою, й вони із задоволенням погралися б там, наприклад, влаштували б намет із країв покривала. Відкриті вікна манили до себе. Надворі було так добре, що бранці дивувалися, як це вони іноді могли там нудьгувати. Нен страшенно хотілося пробігтися навколо галявини, а Роб згадав, що сьогодні ще не годував свого цуценяти, і з жахом думав про те, що тепер буде з бідним Поллуксом.

Ув’язнені часто поглядали на годинник. Нен виробляла складні обчислення над хвилинами й секундами, а Роб навчався називати години – від першої до дванадцятої. Вони почали хвилюватися, коли час став наближатися до обіду й до них долинув запах їжі. Адже сьогодні мав бути пудинг з лохиною!

Коли Мері-Енн стала накривати на стіл, вони мало не розривалися від бажання дізнатися, що буде на обід, а Нен навіть запропонувала допомагати їй застеляти ліжка, якщо вона дасть їй подивитися, чи багато приготовлено соусу для пудингу.

Після закінчення уроків хлопчики вибігли з класу й побачили прив’язаних до дивана Нен і Роба, які натягали свої мотузки, як вперті маленькі телята. Це видовище всіх розсмішило, але водночас стало застереженням щодо нічних походеньок.

– Відв’яжи мене, мамо, – сказав Роб, коли пролунав дзвінок, а Тедді прийшов разом з мамою й сумно подивився на брата. – Я більше ніколи не буду так робити.

– Подивимося, – сказала пані Джо, випускаючи його на свободу.

Малюк радісно пробіг до їдальні й, сяючи від захвату, повернувся до Нен.

– Чи можна мені буде принести їй обід, матусю? – запитав він, усім серцем співчуваючи своїй товаришці по ув’язненню.

– Добре, мій милий. Принеси сюди приладдя й подай стілець.

І пані Баер вийшла, щоб заспокоїти хлопчиків, у яких до полудня завжди розігрувався вовчий апетит.

Нен обідала на самоті, її не відв’язали й після обіду. Пані Баер тільки подовжила мотузку, щоб Нен могла підходити до вікна. Вона стояла й дивилася, як граються хлопчики і як Дейзі влаштувала на лузі пікнік для своїх ляльок. Все це було дуже цікаво, але вона тільки бачила, як граються інші, й не могла взяти участь у веселощах. Щоб утішити її, Томмі перекидався щосили. Демі читав для неї вголос, а Ден приніс показати маленьку деревну жабу, що було найбільшою люб’язністю з його боку.

Але ніщо не могло винагородити Нен за позбавлення волі, яку після стількох годин ув’язнення вона стала цінувати ще більше.

Нарешті діти закінчили гратися, й гамір поступово затих. Багато нових думок проносилося в голові Нен, коли вона стояла, спершись на підвіконня, й дивилася на спорожнілу галявину. Діти втекли до струмка – дивитися на спуск нового корабля Еміля. Вона повинна була охрестити його, назвати «Джозефіною» на честь пані Баер і розбити об ніс судна жертовну пляшку вина. А тепер «хрещеною» стане Дейзі, в якої ніколи не вийде так добре, як вийшло б у неї самої. Сльози навернулися на очі дівчинки, коли вона подумала, що через свій непослух і бажання зробити все по-своєму покарала себе. В цей час бджола підлетіла до трояндового куща, що ріс під вікном, і закрутилася навколо квітки.

– Якщо ти полетіла з дому, – голосно сказала Нен, – то краще повернися скоріше й скажи своїй мамі, що винна й ніколи більше так не робитимеш.

– Мене тішить, що ти даєш такі розумні поради бджолі. Дивись, вона тебе послухалася, – з усмішкою сказала пані Джо, підходячи до Нен і дивлячись на бджолу, що вже відлітала.

Нен змахнула сльозинки й притулилася до пані Баер, яка посадила її до себе на коліна.

– Ну, як по-твоєму, нічогеньке покарання придумала моя мама для втікачок? – запитала пані Джо.

– Так, – похнюпившись, відповіла Нен.

– Сподіваюся, що до тебе не доведеться більше його застосовувати.

– Не доведеться… – відповіла Нен так гаряче, що пані Баер залишилася задоволена й не стала більше нічого говорити. Саме в цю хвилину прибіг Роб, обережно тримаючи в руці «каструльний пиріжок», як називала його Ейзі, бо смажила його в каструлі.

– Цей пиріжок з моєю лохиною. Я дам тобі половину, адже ми разом заблукали, – сказав він Нен. – Ти більше не будеш?

– Ніколи не буду, – твердо відповіла Нен.

– Тоді підемо до Мері-Енн і попросимо її розрізати пиріжок, бо скоро вже чай!

Нен схопилася, щоб бігти разом з ним, але згадала, що прив’язана.

– Ох, я й забула, що мені не можна! – вигукнула вона.

– А ти спробуй, – порадила їй пані Баер, яка непомітно розв’язала мотузку з пояса Нен.

Відчувши себе на свободі,

1 ... 47 48 49 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі чоловіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленькі чоловіки"