Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Це неймовірно весело», — подумав Крістофер, коли оклигав достатньо, щоб розділити вечерю з Богинею і Трогмортеном. Це дивовижно затишно — найти когось із подібною магією. Він відчував, що це й була причина, чому він продовжував навідувати Храм Ашет. До того ж тепер, коли покоївка повернула його думки до Такроя, Крістофер не міг від них відкрутитися. І поки він сміявся і розмовляв із Богинею, він і справді відчував Такроя — десь тут, поруч, можливо, десь унизу, в іншому кінці Замку, як і замовляння, що стримували його і явно були незручними. Крістофер відчував, що в Такроя геть не лишилося надії.
— Допоможеш мені дещо зробити? — запитав він. — Я знаю, що не допоміг тобі, але…
— Але ти допоміг! — сказала Богиня. — Ти й зараз допомагаєш, без жодних нарікань на неприємності.
— Тут внизу ув’язнено мого друга, — сказав Крістофер. — Я гадаю, потрібні зусилля нас обох, щоб розбити замовляння і безпечно звільнити його.
— Звісно, — відповіла Богиня.
Вона сказала це з такою готовністю, що Крістофер усвідомив: він мусить сказати їй, чому Такрой тут опинився. Якщо він дозволить їй допомогти, не сказавши, у чому вона згодилася брати участь, він буде таким же поганим, як Дядько Ральф.
— Постривай! — сказав Крістофер. — Я такий же лихий, як і він.
І він розповів їй про Мару, досліди Дядька Ральфа і навіть про русалок — про все.
— Трясця! — вигукнула Богиня. Це слівце вона, напевно, підчепила в книжках про Міллі. — Ну ти і вляпався! І Трогмортен справді подер твого дядька? Хороший котик!
Вона була за те, щоб врятувати Такроя негайно. І Крістофер мусив учепитися за поли її жакета, щоб зупинити.
— Ні, послухай! — сказав він. — Вони хочуть зробити завтра облаву на решту банди Мари. Ми можемо випустити Такроя, коли їх не буде. І якщо вони спіймають мого дядька, Ґабріель може бути такий радий, що не нарікатиме на зникнення Такроя.
Богиня погодилася зачекати до ранку. Крістофер причаклував їй свою піжаму й залишив доїдати перед сном сендвічі з лососем.
Але, пам’ятаючи про її віроломство з прикметою, він потурбувався запечатати за собою двері найсильнішим замовлянням, яке тільки знав.
Наступного ранку його розбудив бідон молока, що приземлився поруч із ліжком. За ним послідували уламки парти. Крістофер відправив і те, і те на належні місця і рвонув до башти, одягаючись по дорозі. Скидалося на те, що Богині урвався терпець.
Крістофер застав її, розгублену, над кошиком хліба і величезним шматком шинки.
— Я забула, як правильно посилати речі назад, — зізналася вона. — І ще я закип’ятила ту пачку чаю в чайнику, але в нього якийсь бридкий смак. Що я роблю не так?
Крістофер розібрався з цим, як міг, і притьма побіг до навчальної кімнати на сніданок. Покоївка була вже там, із насмішкуватим обличчям тримаючи тацю.
Крістофер нервово посміхнувся їй. Вона вишкірилася і кивнула на стіл. Він мав чотири ніжки на одному кінці, дві з них висіли в повітрі.
— Ох, — сказав він. — Я… еее…
— Зізнавайтеся, — сказала вона. — Це ж ви свиснули антикварні чашки з їдальні, правда? Я сказала дворецькому, що вичитаю вас за це.
— Ну, так, — сказав Крістофер, знаючи, що Богиня п’є свіжозаварений чай із однієї з них просто зараз. — Я поставлю їх на місце. Вони не розбилися.
— Краще б їм не розбиватися, — сказала покоївка. — Їм ціни немає, цим чашкам. Будьте ласкаві привести цей стіл до ладу, щоб я поставила на нього тацю, перш ніж впущу її.
Поки Крістофер повертав столові належну йому форму, вона зауважила:
— Цей ваш дар вам звалився як сніг на голову, еге ж? Цього ранку речі то вигулькують, то зникають по всьому Замку. Послухались би ви моєї поради, повернули б усе на належні місця до десятої. Коли Ясновельможний де Вітт і решта вирушать ловити тих злодюжок, дворецький обходитиме з перевіркою весь Замок.
Вона затрималася і поїла його тости й мармелад. Вона зауважила, що снідала години зо дві тому. Як виявилося, її ім’я Еріка, а ще вона була цінним джерелом інформації і до того ж дуже люб’язна. Але Крістофер знав, що йому не варто було вчити Богиню причакловувати речі. За таких обставин він нізащо її не приховає. Коли Еріка пішла і він зміг обмізкувати свої халепи, Крістофера осяяло, що він може вбити двох зайців одним ударом. Усе, що йому треба зробити, — попросити Такроя забрати Богиню з собою, коли він втікатиме. Через це стало життєво необхідним звільнити Такроя.
Розділ вісімнадцятий
Ґабріель де Вітт і його помічники вийшли рівно о десятій. Усі зібралися в холі навколо п’ятикутної зірки, хтось тримав шкіряні портфелі, а хтось просто був одягнений у звичайний вуличний одяг. Також прийшла більшість лакеїв і один-два робочі зі стаєнь. Усі виглядали спокійними і рішучими, що ж до Флавіана, він виглядав однозначно знервованим. Він раз по раз відтягував високий накрохмалений комірець. Крістоферові навіть згори на сходах було видно, що він спітнів.
Крістофер і Богиня виглядали з-за мармурової балюстради, поруч із чорними дверима Ґабріелевого кабінету. Вони лишалися всередині дуже ретельно складеної хмари невидимості, яка повністю приховувала їх обох, але не Трогмортена, що трюхикав біля їхніх ніг. Трогмортен відмовлявся підходити достатньо близько, щоб його також змогли приховати, але ніщо не могло перешкодити йому йти за ними.
— Облиш його, — сказала Богиня. — Він знає, щó я з ним зроблю, якщо він нас викаже.
Срібноголосий годинник у бібліотеці відбив десяту, Ґабріель вийшов із кабінету і покрокував сходами донизу, в капелюсі навіть вищому й блискучішому за Татків. Трогмортен, на Крістоферове полегшення, не зважав на нього. Але Крістофер відчув сильний щем і хвилювання за Матусю. Її точно заарештують, а все, що вона зробила, — повірила в ту брехню, яку розповідав їй Дядько Ральф.
Ґабріель дійшов до холу і роззирнувся пересвідчитися, що все його військо готове. Побачивши готовність, він натягнув пару чорних рукавичок і ступив у центр п’ятикутної зірки, він походжав там, все зменшуючись і зменшуючись, віддаляючись на ходу. Панна Розалі й Доктор Сімонсон рушили за ним і також почали зменшуватися. Решта слідували за ними по двоє. Коли вони стали тільки крихітною далекою чорною рискою, Крістофер сказав:
— Думаю, тепер ми можемо йти.
Вони почали скрадатися сходами донизу, досі в хмарі невидимості. Далека риска Ґабріелевого війська зникла раніше, ніж вони спустилися на три сходинки. Вони рушили швидше. Але коли пройшли половину шляху, щось пішло не так.
По всій поверхні зірки спалахнули язики полум’я. Це були зловісні з вигляду багряно-зелені пломені, які наповнили хол зеленим димом з огидним запахом.
— Що це? — закашлялася Богиня.
— Вони застосували драконячу кров, — відповів Крістофер. Він хотів, щоб його слова звучали заспокійливо, але зрозумів, що стривожено вдивляється в ці пломені.
Зненацька пентакль перетворився на високе п’ятиконечне багаття, три метри, п’ять метрів висотою. Невидиме волосся Богині поскручувалося. Швидше, ніж вони встигли позадкувати на сходи і вийти за межі ураження, полум’я розділилося, велично нахилилося ліворуч і праворуч. Із вузької щілини пришкандибала Панна Розалі, тягнучи за руку Флавіана. За ними слідував Доктор Сімонсон, який волік чаклунку із
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’ять життів Крістофера Чанта», після закриття браузера.