Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відкривши очі я зрозуміла - нарешті прийшов той день , коли я справді виспалася .
Прийнявши гарячу ванну з пінкою , зварила собі каву і вийшла на балкон . Простягнувши вперед руку я зловила велику, пухнасту сніжинку . І усмішка з'явилася сама по собі .
Як же чудово почався цей день , подумала я , і почула як в кімнаті дзвонить телефон.
Це була Іра .
- Сонько , як справи ? - по голосу було чути що подруга посміхається .
- Я виспалася ...
- Ще б пак . Дванадцята година .
Дванадцять ? Я навіть перевірила . І справді , вже обід . Не пам'ятаю коли я так довго спала .
- Ну , один день можна ...- грайливо відповіла я .
- Чую , настрій у тебе краще ніж вчора .
- Так , все добре. Що приготувати на вечерю ?
- Вечеряти я буду в іншому місці ...- загадково протягнула Іра .
- Даня запросив на побачення ?
- Саме так .
- Я рада за тебе ...
- А що у тебе з його братом ? До речі , він також красунчик .
- Нічого .
- Я ж бачила як ви розмовляли ... Не розкажеш про що ?
- Іншим разом ... Між нами нічого не може бути .- твердо відрізала я .
- Та добре , добре . Я зрозуміла . Ми знайдемо тобі справжнього мачо , обіцяю . Ввечері не чекай . - хіхікала дівчина і поклала трубку .
Ну що з нею робити ? Як добре що в її житті з'явився Даня , а то вона б так просто не залишила мене в спокої .
Оскільки пів дня я проспала , до вечора у мене була купа справ . Прибирання , закупівля продуктів , готування вечері .
А ще я пам'ятала, що скоро мені треба буде занурюватися в нову професію . І не завадить вивчити деяку інформацію більш детально ...
Також я ще всора знайшла в газеті декілька оголошень про роботу , і хотіла туди подзвонити .
***
В супермаркеті я так розійшлася , що вийшла на вулицю з двома величезними , повними пакетами .
Виявилося , зранку мені на картку нарахували повністю зарплату , не дивлячись на те, що місяць я не відпрацювала .
І навіть премію виплатили , хоча я не розуміла за які заслуги ...
І оскільки я несподівано розбагатіла , вирішила побалувати нас з подругою .
Та не подумала що це мені ще нести додому прийдеться . З таксі варіант відпав відразу, тому що від супермаркету йти пішки хвилин десять , п'ятнадцять ...
Зваживши свої сили , натягла рукавички , поправила шапку й потопала в бік дому .
Та вже на середині шляху зрозуміла як помилилася . Снігопад посилився й стало важко дивитися перед собою . А пальці вже боліли від того , як натирали пластикові ручки.
Блін ...під ніс бубніла я.
Ось ще трохи і все , навіть будинок наш бачила неподалік .
Глибоко вдихнула і не зводячи очей з цілі пришвидшила крок .
Як раптом позаду почувся гучний звук , наче гудок, і я відскочила в бік відпускаючи один з пакетів.
Повз пролетів велосипедист та навіть не вибачився .
Ідіот ...це було ще найдобріше ,що я про нього подумала .
Склавши продукти , які випали на дорогу , я підняла пакети . Та не ступила і кілька кроків як в мене в руках залишилася тільки пластикова ручка . Всі продукти посипалися на землю .
Ще гірше може бути ?
Здається , ні ...
Настрій вже не був таким чудовим , і день не здавався прекрасним . Та й погода зовсім перестала подобатися в цей момент .
Чорт...
От чому одним людям завжди щастить , а інші такі ...як я ...
Ще й як на зло повз ніхто не проходив . В такий час , на нашій вулиці і так не багатолюдно , а тут ще й погода підкачала ...
Ну , сидіти посеред пустої вулиці , над горою продуктів , нічого не вирішить . Тому я подивилася навколо в пошуках якогось виходу .
Неподалік , через дорогу я побачила невеликий кіоск з журналами . Думаю , у них знайдеться пакет.
Тільки продукти доведеться залишити тут . Але дивлячись на те , як розгулялась негода , думаю нічого з ними не станеться .
Піднявшись на ноги , я миттю підійшла до дороги , здалеку їхала швидко машина тому я вирішила зачекати .
А через хвилину перед моїм носом , з свистом , зупинився високий , чорний позашляховик Mercedes-Benz G-Class .
Я навіть завмерла від несподіванки .
Скло з пасажирського боку спустилося і на мене дивилися очі чоловіка , якого я хотіла забути .
- Я думав , знайду тебе вдома в таку заметіль .- спокійно промовив Адам .
На його губах з'явилася ледь помітна посмішка . Звісно , він задоволений собою ...
Це змусило мене прийти до тями , і швидко обігнувши машину , я перебігала дорогу .
Купивши пакет в кіоску , повернулася до покинутих продуктів .
Я чула як під'їхала машина , відчувала що він дивиться на мене , але не повертала голови в його бік .
Навіщо він приїхав ?
Його слова крутилися в голові . Він їхав до мене ...
І чорт забирай ,вони приносили задоволення .
Склавши все з землі я встала на ноги .
- Сідай в машину .- почулося за спиною .
Та я зробила вигляд , наче не чула чоловіка і пішла вперед .
Авто їхало поряд , я відчувала що Адам не зводить з мене очей і це... дратувало ? Ні ...збуджувало .
Його погляд наче змушував моє тіло прокинутися .
Я пришвидшила крок і машина рвонула вперед , а потім виїхала на тротуар і перекрила мені шлях .
- Якщо ти зараз не сядеш , то я буду змушений застосувати силу .- він говорив серйозно .
Не кричав , навіть не повисив голос , але я розуміла по його очах , що він це зробить .
Прикривши очі , опустила голову і пішла до машини .
Адам вийшов , забрав у мене пакети і відкрив пасажирські дверцята .
- Чому не викликала таксі ? - спитав чоловік , поміщаючи мої покупки на заднє сидіння.
Було схоже , що він сердиться .
Та з якого це дива ?
І взагалі , він не має нічого права мене відчитувати , тому я просто мовчки сіла в салон авто й закрила за собою дверку .
В машині пахло вже знайомими парфумами і я вдихнула глибоко . Нехай це не розумно , нехай ...але так подобалося знову вдихати його запах .
По тілу розливалося давно забуте тепло і щоки почали горіти .
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав», після закриття браузера.