Читати книгу - "На краю ненависті, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Дякую за допомогу, - кажу тихо і дивлюся тільки перед собою.
Автомобіль зупинився біля воріт мого будинку, та виходити я не поспішала. Ян також виглядав розслабленим і начебто не злився.
Через мене він так і не зміг відпочити за містом, у компанії друзів. Хоча я і не просила його про допомогу, але однаково відчувала свою провину за це. А ще ніяк не могла викинути з голови черговий момент нашої близькості.
Там, на заправці, між нами знову щось змінилося. І як би сильно я не хотіла цього визнавати, Золотов подобався мені ще більше. Ось таким простим, щирим і ніжним. Ну хіба тут можна встояти?
А коли він першим розірвав цей зоровий контакт і відправився шукати мені ліки, я тільки зрозуміла, що не дихала увесь цей час. Далі ми їхали мовчки, і мовчання це зовсім не бентежило. Навпаки, так спокійно стало, наче саме тут моє місце, поряд з цим чоловіком.
- Одужуй, крихітко! - Ян повернувся у мій бік і вперше за час нашого знайомства щиро усміхнувся. - І навіть не думай приходити на роботу з температурою.
- Все-таки боїшся заразитись, - хмикаю.
- Я за тебе боюсь, маленька... - видихає, і у мене вкотре перехоплює подих.
Це дійсно той самий Ян Золотов, якого я знаю? Мені здається, що поряд зі мною зовсім інший чоловік сидить.
Після його слів я просто гублюся у відчуттях і не знаю, що йому відповісти. Саме тому роблю ось що: відчиняю двері і вистрибую на асфальт. Знаю, що втеча - не варіант, але по-іншому просто не виходить.
- Бувай, Яне! - виходить навіть усміхнутися, а тоді швидко зачиняю двері і, наче остання боягузка, ховаюся за воротами.
Коли чую гуркіт двигуна, видихаю з полегшенням, адже Ян все-таки поїхав.
Вдома на мене чекає справжній допит. Доводиться розповісти мамі, що захворіла і хто саме доставив мене додому. Чомусь при згадці про Золотова мама якось дивно усміхнулася, але я не стала на цьому зациклюватися.
Далі на мене чекало вимірювання температури, гарячий чай і нова порція ліків. Коли ж організм повністю виснажився, я нарешті змогла заснути міцним сном без сновидінь.
Наступне моє пробудження відбулося лише зранку понеділка. Почувалась я доволі добре і вирішила нарешті сходити в душ. Тільки от туди так і не дійшла, тому що розгублено завмерла, розглядаючи неймовірно гарний букет білих троянд.
Не втримавшись, наблизилася і зарилася носом у цю красу. Спочатку я подумала, що квіти від Вані, тому що більше нікому, але коли знайшла серед бутонів невеличкий клаптик паперу і розгорнула його, зрозуміла, що помилилася.
«Сподіваюся, що ці квіти піднімуть тобі настрій і допоможуть швидше стати на ноги. Ти потрібна мені здоровою, крихітко»
О, Боже! І чого це я усміхаюся наче ідіотка?
Так, зізнаюся чесно: такого подарунка від Яна я не чекала. Схоже, він вміє дивувати, і я неодноразово в цьому переконуюся.
- Ти прокинулася? Як почуваєшся?
Після стуку у двері в кімнаті з’являється мама. Скосивши погляд на букет, вона ледь помітно усміхається.
- Звідки тут взялися ці квіти? - зацікавлено питаю.
- Так Ян учора приїздив. Ввечері. Тільки ти спала, він не став тебе турбувати.
- Він був тут? - розгублено випалюю. Почути подібне я точно не збиралася. - З Альбіною?
- Та ні. Сам один, - спокійно відповіла мама. - Доню, між вами щось відбувається? Я ж бачу, що він тобі подобається. Та й сам Ян не приїздив би сюди, якби не хвилювався.
Схоже, мама усе правильно зрозуміла. Чорт! Невже у мене на обличчі усе написано?!
- Мамо, він наречений Альбіни, - мені хотілося сказати це твердо, а вийшло якось мляво.
- Те, що вони були разом, ще нічого не означає, - хмикає жінка. - Доню, ти ж знаєш, як Альбіна любить перебільшувати. До того ж Ян сам сказав, що одружуватись найближчим часом точно не збирається.
- І що ти хочеш цим сказати? - зітхаю. - Альбіна не пробачить мені цього. Якщо він покине її заради мене...
- Люба, вона твоя сестра, - мама кладе свої руки мені на плечі та легенько стискає. Її погляд теплий і спокійний. Дивно, але я думала, що вона прийме бік Альбіни, а не мій. - Я впевнена, що Альбіна усе зрозуміє і прийме. Вона також бажає тобі щастя, як і ти їй. Але в цій ситуації хтось один має поступитись. І якщо врахувати, що Ян не байдужий саме до тебе...
Важко видихаю і намагаюся усміхнутись. Звісно, у словах мами є сенс, але чи буде усе так, як вона думає - не знаю.
Залишившись наодинці з собою, все ж таки приймаю душ і почуваюся набагато краще. Якщо так буде і далі, завтра зможу вийти на роботу. Сидіти на одному місці - це точно не про мене.
Довго ходжу кімнатою туди-сюди і поглядаю на букет у вазі. Мені кортить написати Яну повідомлення і подякувати за квіти, але чи не подумає він, що таким чином я роблю крок йому назустріч?
Минає не менше години і я все ж таки наважуюся. Пальці швидко бігають клавіатурою, і поки пишу, майже не дихаю. Швидше за все, це чергова моя помилка. Та краще вже я її зроблю і пошкодую, аніж не зроблю і все одно шкодуватиму.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю ненависті, Уляна Пас», після закриття браузера.