Читати книгу - "Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко"

Каріна увійшла у свою квартиру, ввімкнула світло, зняла взуття та верхній одяг і підійшла до вікна. Сьогодні вона пережила стільки всього — відчай, страх, паніку, заспокоєння і, нарешті, величезне полегшення від того, що більше не потрібно приховувати свої почуття. Денис сказав, що відчуває до неї щось особливе. Він не намагався поцілувати її там на березі річки або зараз, коли вона з ним прощалася. Він не сказав прямо, що кохає її та не робив інших палких зізнань. Але те, що сьогодні відбувалося між ними — ці погляди, обійми, розмови... Все це здавалося дівчині набагато інтимнішим, ніж звичайні поцілунки та класичні зізнання у коханні. Каріні здавалося, що сьогодні її душа немов доторкнулася до душі Дениса. Це було набагато чуттєвіше будь-якого поцілунку. Вони відчували один одного. І навіть зараз, коли Денис поїхав, Каріна продовжувала відчувати себе так, немов її загорнули у м'яку теплу ковдру. Це було відчуття повного спокою та щастя. Денису вдалося зробити те, що вона вважала за неможливе — він допоміг їй ще сильніше покохати його. І показав, що теж має до неї почуття.

Наступного ранку Каріна прийшла на роботу трохи раніше. Проходячи повз парковку біля «Цитруса» дівчина побачила машину Дениса — отже, він вже на роботі. Вона піднялася до себе в кабінет. До початку робочого дня залишалося ще 15 хвилин. Каріна зняла пуховик і сіла на своє робоче місце. Незабаром у кабінет увійшла Вероніка.

— Каріно, привіт! Я згораю від цікавості! Де ти була вчора?! — звернулася вона до Каріни.

— Ми з Денисом їздили в «Дорстон».

— Антон розповів мені, що Денис привів тебе у наш кабінет всю в сльозах. Що трапилося?!

— Це довга історія. У нас виникли розбіжності з керівництвом «Дорстона».

— А до чого тут ти? — здивувалася дівчина.

— Частково в цьому була і моя вина.

— Тому ти плакала?

— Так.

— А що Денис? Він сварив тебе?

— Навпаки, — згадуючи вчорашній вечір, Каріна не змогла стримати посмішку. — Він заступився за мене перед керівництвом «Дорстона».

— Та ти що?!

— А потім запросив мене повечеряти.

— Це вже дуже схоже на побачення, — посміхнулася Вероніка. — Почекай, так я не зрозуміла... Контракт з «Дорстоном» скасовується?

— Я не знаю. Денис зустрічається з їх директором сьогодні вранці.

— Оце так справи! А ти ще намагалася говорити мені, що тобі абсолютно байдужий Денис.

— Тепер я готова визнати, що він подобається мені. Дуже подобається... І по-моєму, це взаємно.

— Дівчино, хто ви? — жартівливим тоном вимовила Вероніка. — І куди ви поділи мою співробітницю Каріну?

— Вероніко, тільки я прошу тебе... Не розповідай нікому...

— Не хвилюйся. Я не буду це обговорювати... Але я дуже рада за тебе, Каріно.

— Радіти поки немає чого. Все залежить від того, як пройде зустріч Дениса з Володимиром Вікторовичем.

Кабінет поступово заповнювався іншими співробітниками. Всі вони питали Каріну, де вона провела залишок вчорашнього дня. Дівчина стримано відповіла, що була з Денисом у «Дорстоні», але не стала вдаватися у деталі.

На початку дев'ятої до відділу маркетингу зайшов Денис. Він привітався з усіма, а потім підійшов до Каріни.

— Привіт! Ну, як настрій? — Денис говорив не дуже голосно, але так, щоб всі присутні могли розчути його слова.

— Нормально! Володимир Вікторович не телефонував?

— Ні, але я чекаю його з хвилини на хвилину. Він людина пунктуальна.

— Ти дуже спокійний. А я нервую.

— Не переживай. Навіть якщо він відмовить нам — це ж не кінець світу.

Почувши, що Денис із Каріною звертаються один до одного на «ти», співробітники стали переглядатися. Таку разючу зміну в спілкуванні дівчини з директором неможливо було не помітити. Почувши про контракт з «Дорстоном», Вероніка не витримала та запитала:

— Денисе Олександровичу! Так ви підпишете з ними контракт?

— Подивимося, Вероніко! Все залежить від того, що мені сьогодні скаже їх директор, — відповів Денис дівчині.

— А куди ви вчора забирали нашу Каріну? — запитала Сніжана.

— Ми їздили в «Дорстон». Вчора я відкликав свою пропозицію про рекламу для цієї компанії, — спокійно сказав Денис.

— Як це? — здивовано подивилася на нього Сніжана.

— Ось так! Син генерального директора «Дорстона» виявився рідкісним мерзотником. Він бридко повівся зі мною та Каріною. Мені не захотілося співпрацювати з такою людиною, — відповів на її запитання Денис.

— Тоді навіщо цей генеральний директор сьогодні приїжджає в «Цитрус»? — запитала Вероніка.

— Він каже, що хоче вибачитися. Якщо це дійсно так, то можливо ми все ж таки будемо з ними співпрацювати. Якщо ж він продовжить гнути свою лінію... — Денис розвів руками.

— Денисе Олександровичу, а що саме зробив син гендиректора «Дорстона»? — з цікавістю запитав Антон.