Читати книгу - "Шалена жінка та бос-недоумок, Маріанна Аріна"

***

Вона безсило опустилася на ліжко. Відчуття безпорадності поглинуло із головою. А разом із ним зникло відчуття щастя, в якому вона купалася останні дні. Їй здавалося, що все дуже добре складалося. Вони начебто цілком порозумілися, навчилися  мирно співіснувати в одному просторі, прислухатися до потреб один одного. В ці дні справді повірилося, що, поспілкувавшись із психотерапевтом, вони вирішать деякі складні питання, із якими сам Чейз не справлявся.

І що ж тепер? Він зайняв категоричну позицію та нікуди не поїде. Такі його різкі реакції та емоційні спалахи завжди лякали її. А шанси позбутися їх без спеціаліста – мізерні.

Вона озирнулася довкола. І вперше відчула себе в цьому будинку чужою, зайвою. Відразу стало незатишно і наче холодно. Дуже захотілося опинитися вдома. В себе вдома.

Всі ці дні вона якось і не згадувала, що її дім – не тут. Було достатньо добре і спокійно в цих стінах, поруч із цією людиною. Але тепер виявилося, що це була лише тимчасова ілюзія. І ця ілюзія мабуть стосувалася не тільки цього будинку, а й самого Чейза. На жаль.

Стало дуже боляче та прикро. Але ще більше налякало виникле почуття втрати. Тільки зараз вона зрозуміла, що ось так несподівано, будь-якої миті, все може просто розклеїтися, розвалитися на частини. І вона може залишитись зовсім одна із дитиною. Вперше за довгий час вона розплакалася.

Але Кейт не була б собою, якби не вміла після хвилини слабкості, брати себе в руки. Виплакавшись, вона трохи заспокоїлася. Зістрибнула з ліжка і вирушила збирати свої нечисленні речі.

Чейз має право жити так як вважає за потрібне. Але й вона має право робити свій вибір, вибирати де, за яких умов і з ким жити. Тепер тут, у цьому будинку їй було погано та дискомфортно. Бажання залишитися зникло зовсім. А це означало, що прийшов час їхати до себе, у свій особистий «прихисток».

Зібравши хвилин за двадцять речі, вона швидко вдяглася. Озирнулася на порозі спальні. Сумно посміхнулася. Тут їй було добре. Несподівано добре. Але все виявилося швидкоплинним та оманливим. Реальність повернулася несподівано і болісно. Як це буває завжди, коли починаєш вірити в те, чого насправді нема.

Коли на вулиці подало сигнал викликане таксі, вона зробила шумний видих, взяла себе в руки та рішуче зачинила за собою вхідні двері, залишивши позаду не тільки будинок Чейза, але і всі свої ілюзії щодо можливості нормальних відносин із ним.

Рідний дім зустрів її незвичною тишею. За останній тиждень вона якось несподівано відвикла бути на самоті. І зараз почуття самотності, яке її ніколи особливо не турбувало, якось надто боляче кольнуло серце.

– Я впораюсь. Я впораюсь. Я маю впоратися.  Я повинна впоратися. – повторювала вона як мантру, блукаючи по будинку, протираючи меблі, прибираючи дрібний безлад, розкладаючи все по своїх місцях. Її це заспокоювало, давало відчуття, що вона впорядковує своє життя, знаходить точку опору десь глибоко в своїй душі.

Вона настільки поринула в себе, свої думки та в домашні клопоти, що навіть не помітила, як минув день. Отямилася тільки тоді, коли годині о десятій вечора в двері дуже наполегливо постукали.