Читати книгу - "Новий кінець , Ізабель Азімова "

"Ти і я - це вічне, як і небо"

Дивлячись, як закриваються двері за Деміаном, в голові було багато думок. Я знала, що моя поведінка в цій ситуаціїї неправильна, але я не могла по іншому думати. Якщо б він розповів усе й одразу...

Я встала з дивану і подивилась навкруги. Я була в квартирі Деміана і не знала чи варто мені повернутись в свою. На годиннику вже було піздно і не хотіла йти зараз до себе, тому прийняла рішення залишитись. 

Пройшовши в спальню, я відкрила двері балкону. Прохолодне повітря ночі ласкало моє обличчя і я присіла на крісло-гамак, що стояло тут. Взявши телефон до рук, я чомусь полізла в галерею. Це була моя терапія, коли я хотіла відволікти думки. Я почала переглядати фото з Деміаном, за цей час, що ми разом. Їх в нас було небагато, але мені і так, треба було його вмовити на ці. Я посміхнулось при вигляді чергового фото, де ми з Деміаном на територїї мого університету, сидимо на лавочці з морозивом. Це все викликало в мене безліч емоцій і тому я перегорнула ці фото і почала дивитись інші. 

За час поки ми з Нерезою жили в гуртожитку, відбулось не мало цікавого і веселого, тому фото і відео з того часу, покращили трохи мій настрій. Переглядаючи ці знімки, я занурилась у спогади. Вечори в гуртожитку з Нерезою, сміх до пізньої ночі, наші спонтанні вечірки і прогулянки містом. Одне з відео показувало, як ми з Нерезою співаємо в караоке, обоє фальшивимо, але абсолютно щасливі. Я засміялась, дивлячись на наші обличчя. 

Неочікувано для себе, я почула ззаду шорохи і обернувшись, очікувала побачити Деміана, але побачила Люка. Трохи налякавшись, я підскочила з крісла, а телефон випав з рук, приземлячись на крісло. 

- Люк...ти мене налякав. Що ти тут робиш? Я думала тобі поки, що треба бути вдома,- запитала я. 

- Я зайшов до Деміана, але бачу його тут немає, - чоловік ніяково провів рукою по волоссю, а я вийшла з балкону, забравши телефон і зачинила двері. 

- Я...насправді не знаю коли він буде, - мені не хотілось розповідати про сварку з Деміаном. 

- Тоді, я задзвоню до нього завтра,- сказав Люк і ми пішли в сторону виходу. 

- Добре, - після моїх слів, Люк не поспішав вийти. 

- Я бачу тебе щось хвилює,- вздохнув Люк і наблизився до мене, від чого я почула себе ніяково. Через секунду його обличчя було біля мого і в середині все зжалось. Я не розуміла, що він хоче зробити, тому трохи відсунулась подаль. Але чоловік встигнув поцілувати мене в щоку і, як раз в цей момент, двері відкрились і я побачила здивоване обличчя Деміана. Просто прекрасно!

- Що тут відбувається? - запитав Деміан і кинув гнівний погляд в сторону свого брата.  

- Я відчув, що Ейлі треба підтримка і...

- І тому поцілував її? - закінчив фразу за нього роздратованим голосом. 

- Деміан, ми можемо поговорити? - влізла в розмову я, стараючись зупинити майже почавшийся конфлікт. 

- Ейло, йди в спальну будь-ласка, мені треба поговорити з братом,- Деміан повернувся в мою сторону і заглянув в мої очі благальним поглядом. Я кивнула і розвернувшись, пішла. 

Я повільно пішла в спальню, відчуваючи напруженість у повітрі. Залишившись наодинці, я намагалася заспокоїтися, але хвилювання не покидало мене. Я сіла на ліжко і почала гортати старі повідомлення на телефоні, намагаючись відволіктися від думок про те, що відбувається в іншій кімнаті.

Через кілька хвилин я почула підвищені голоси. Вони сперечалися. Я нервово кусала нігті, чекаючи, коли все закінчиться і не могла розібрати слів, але розуміла, що розмова не йде легко. Мені не сиділось на місці, тому я підішла до дверей спальні і тихо відкрила двері, щоб підслухати розмову. 

- Люк, йди до дому,- голос Деміана тримався спокійно. 

- А то що? Вдариш брата, який тільки виліз з коми? І ще через якусь дівку, - слова виривались з Люка, гнівним потіком. 

- Ще раз так скажеш про Ейлу,- Демін підійшов ближче до Люка, а той в свою чергу, сунувся назад і не дав Деміану продовжити. 

- Який ти в біса, благородний, - хмикнув Люк і розвернувся, швидко вийшов з квартири, гучно закривши двері. Поведінка Люка мене вразила і взагалі не розуміла, що на нього найшло. Я відійшла від дверей і почула кроки, що наближаються до дверей спальні.

Деміан тихо увійшов до кімнати і сів поруч зі мною на ліжку. Його обличчя було втомленим, але спокійним. Я взяла його руку в свою і подивилась на нього. Не знаючи чи варто це робити, я наблизилась до нього і обійняла його за шию. Чоловік тяжко зітхнув, але обійняв мене у відповідь. 

- Деміан, я хочу дещо прояснити...

- Ти можеш не виправдовуватись, я знаю поведінку Люка, - Деміан відсунувся від мене його погляд був напружений, але він старався контролювати емоції.

- Ні, Деміане, це важливо, - я твердо подивилася йому в очі. - Нам потрібно прояснити все, щоб не залишалося ніяких недомовок і сумнівів.

Він зітхнув, провівши рукою по волоссю, і кивнув.

- Гаразд, я слухаю.

- Почнемо з Вілла...Сьогодні він допоміг мені, коли я почувалася самотньою і розгубленою. Між нами немає і ніколи не було нічого романтичного, - я зробила паузу, дозволяючи цим словам осісти в повітрі, - Коли ти мені позвонив, ми сиділи з ним в кафе, в цей час, я не знала, що вас об'єднує з Лілі, тому і не хотіла брати слухавку, щоб поговорити про все вдома. 

- Між вам сьогодні щось було? - напружено запитав Деміан. 

- Я ж сказала, що нічого романтичного. 

- А не романтичного? - в запитаннях чоловіка, відчувались ревнощі і я його розуміла, бо почувши, що каже Лілі, почувала себе так само.

- Ми всього лише розмовляла, та й бачились тільки пару разів, а от щодо Люка...- все таки хотіла продовжити я, але Деміан мене перебив. 

- Ейло, поведінка мого брата була дивною і йому в першу чергу треба вибачитись перед тобою, - я відчула полегшення від слів Деміан, бо не хотіла, щоб він думав, що між нами з Люком щось є. 

Раптом у кімнаті задзвонив телефон. Деміан подивився на екран і побачив, що дзвонить Лілі. Він зітхнув і на мить затримав погляд на мені, перш ніж відповісти. А в мене вже підіймалась буря роздратування. Що вона хоче, та ще й так піздно?