Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

Уляна

Настрій:  Познайомитися з легендарною співачкою Аделією Мустафаєвою у той момент, коли ми з її сином ледь не продовжили наше 'приватне шоу' — це точно не те, про що я мріяла сьогодні.

Даніяр так міцно притискав мене до себе в ліфті, що в мене аж паморочилось в голові. Він підняв мене за сідниці, і я інстинктивно обвила його ногами. Ми вийшли з ліфта, і він не втрачав часу, оголюючи моє плече й обсипаючи його гарячими поцілунками. Моє тіло дрижало від його дотику, а в думках вирували зовсім нецензурні фантазії. Але тут я краєм ока помітила рух у кімнаті. Секунди знадобилося, щоб зрозуміти, що ми не одні. Чорт.

Перед нами стояла жінка, що випромінювала впевненість і якусь творчу харизму. На її обличчі відразу ж заграла широка усмішка, і я відчула, як мої ноги буквально підкосилися. Це була не просто якась випадкова знайома. О ні. Це була легендарна співачка Аделія Мустафаєва – мати Даніяра. І поряд із нею стояла молода дівчина з кучерявим волоссям і грайливими очима. Автоматично напружилася, а мої руки міцніше стиснули його. Даніяр одразу це помітив і обернувся, важко видихнувши. Чоловік заховав своє обличчя в моїй шиї, голосно сміючись. Він був явно не готовий до такої зустрічі, як, втім і я.

— Дуже вчасно, як завжди, — пробурмотів він у мою шию. Піднявши голову, він поглянув на мене, його очі блищали від сміху. — Йдемо, я віднесу тебе в спальню, щоб ти могла привести себе в порядок.

Залишивши жінок у вітальні, Даніяр відніс мене до спальні, де я могла трохи охолонути й зібратися з думками. Він обережно опустив мене на підлогу.

— Ми чекатимемо на тебе, — тихо додав він, перш ніж залишити мене в кімнаті на самоті.

Я видихнула, дивлячись на своє відображення в дзеркалі. Моя червона помада, яка раніше надавала мені впевненості, раптом здалася надто зухвалою. Не думаючи, я зітерла помаду, і залишила лише легкий натяк на колір. Чорт, навіщо я це зробила? Але тепер зупинитися вже не могла. Проблема була ще в тому, що моя сумка та пальто залишилися в машині Даніяра. Тепер я була не тільки без помади, але й без найнеобхіднішого — без телефону, ключів і, що найгірше, без жодної можливості втекти, якщо щось піде не так.

Зібравшись з думками, я повільно пішла в напрямку кухні, встигаючи обміркувати кожне своє слово, хоч розуміла, що ідеального сценарію для цієї ситуації не знайду. Я ж фіктивна дівчина Даніяра, і хоч ми іноді займалися сексом, це мало що змінювало. Ледь дійшовши, я почула розмову, яка змусила мене зупинитися на півдорозі.

— То це і є та сама білочка? — з очевидною цікавістю запитала жінка.

— Мамо, тільки не кажи їй, що я про неї розповідав! І взагалі, чому ти не попередила, що приїдеш? — Даніяр звучав трохи знервовано, але його голос був теплим і навіть трохи кумедним.

Залишатися в коридорі вже не мало сенсу, тому я, зібравшись зі сміливістю, зайшла до кухні. На тлі розкішної обстановки пентхауса, кухня виглядала напрочуд затишною і простою. Жінка, яка кілька хвилин тому здавалася мені неприступною зіркою, зараз виглядала абсолютно природно, ніби ми давно були знайомі. Відома співачка, про яку мріяли мільйони, була справжнім втіленням грації та шарму, неймовірно шикарна. Чесно кажучи, я не могла відвести очей. Хотіла б я виглядати так у п’ятдесят два, або хоча б наблизитися до цього. Її обличчя випромінювало мудрість і тепло, але водночас у ньому було щось дуже дотепне і лукаве, як у дитини, що знає більше, ніж говорить.

Поруч із нею сиділа молода дівчина, її усмішка була такою світлою і щирою. Вона мала той самий тип відкритої чарівності, що і Даніяр, але з ноткою невинності і пустощів. Але зовнішньо вони не були схожі, у дівчини була світла шкіра, темно кучеряве волосся, горіхові очі, великі як у лані. Вона виглядала молодо та дуже гарно, як справжня принцеса.

— О, так це і є наша «білочка», — промовила Аделія, і в її голосі було стільки тепла, що я одразу ж відчула себе трохи менш ніяково.

— Вона ще й справжня! — додала дівчина, хихикаючи, вона виглядала такою позитивною.

— Я ж просив, не лякати її, — буркнув Даніяр, намагаючись виглядати серйозним, але його усмішка видала все, що він насправді відчував.

— Доброго вечора, — сказала я, намагаючись приховати свою нервозність за легкою усмішкою. — Вибачте за... цю... сцену.

Просити вибачення я не вмію, кожен раз у мене це виходить якось… ніяково. Я зрідка перепрошую, тому що майже не помиляюся. Ні, я б не сказала б, що те, що між мною та Даніяром помилка... Але, я не знаю, що говорити в такій ситуації. 

— Ну, що ж, таке буває, — Аделія одразу ж розсміялась, розвиваючи весь лід між нами в одну мить. Її усмішка сягала очей, і я відчуваю, що вона справді щира. — Чи я не розумію. Ми з моїм чоловіком досі буваємо такими запальними!

Я глянула на Даніяра, який виглядав трохи незграбно, але водночас задоволено. Його очі світилися якимось теплим, майже домашнім світлом.

— Уляно, — нарешті знову заговорив він, — це моя мама — Аделія. А поруч із нею — моя двоюрідна сестра Ніколь. Вони... хм... вирішили зробити мені сюрприз.

— Дуже приємно з вами познайомитися, — відповіла я, намагаючись бути максимально ввічливою. Але Аделія, здавалось, не надто переймалася формальностями.

— О, повір, для нас це теж був сюрприз, — сказала вона, підморгуючи сину. — Але приємно бачити, що ти, Даніяре, нарешті знайшов собі... білочку.

Вони виглядали такими простими, такими доступними… І від цього ставало ще тепліше на душі. Не знаю, чому, але це змусило мене згадати свою родину. Ми були заможними, але наша сім'я ніколи не мала такої легкості в спілкуванні. Все змінилося після автокатастрофи, коли мій батько ще був зі мною. Тільки тоді він був теплим і турботливим, таким, як ці люди зараз.

Даніяр усміхнувся, відчуваючи мій погляд на собі, і, вловивши мій замислений вираз, злегка нахилив голову на бік, явно задумуючись, що мене так раптово занурило в думки. Він завжди був спостережливим, навіть коли здавався повністю поглинутим моментом. Його мати та сестра дивилися на мене з цікавістю, але без надмірної уваги, яку я могла б очікувати в такій ситуації. Це було приємним здивуванням.