Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

— Уляно, — раптом заговорила Ніколь, перериваючи тишу своїм мелодійним голосом. — Чи правильно я розумію, що ти та сама Уляна, яку мій кузен місяцями згадував у своїх розповідях?

Я знітилася, не зовсім розуміючи, що вона має на увазі, і крадькома глянула на Даніяра. Його обличчя вкрилося легким рум'янцем, що було зовсім не властиво його впевненій натурі.

— Ніколь, перестань, — пробурмотів він, відводячи погляд. — Це було не так.

— А що саме? — запитала я, більше з цікавості, ніж з недовіри. Даніяр мовчав, але його мати не могла втриматися від усмішки.

— Ах, нічого такого, моя мила, — втрутилася Аделія, побачивши, як я напружено очікую відповіді. — Просто Даніяр часто говорив про тебе як про цікаву особистість, ось і все. Не варто робити з цього велику справу.

— Цікаву особистість, так? — засміялася я. — Ну, це певним чином втішно.

Даніяр усміхнувся, явно розуміючи, що я намагаюся звести розмову до жарту.

— Ну, ти дійсно цікава, Уляно, — його голос був тихим, але щирим. — І це не щось, що я можу легко пояснити.

В його словах було щось таке, що змусило моє серце битися швидше. Зненацька мої думки зупинилися на столі, вкритому різноманітними видами шоколаду. Очі засяяли, і на мить я забула про все навколо. Чи може бути, що я потрапила в рай?

— Ох, бачу, ти вже оцінила наші маленькі запаси, — помітила Ніколь, підморгнувши мені. — Ми з тіткою щодо шоколаду не жартуємо, це наше все. Хочеш спробувати?

— Я обожнюю шоколад, — зізналася я, не приховуючи свого захоплення. Сиджу тут і думаю, що не проти б залишитися з ними назавжди.

— Тоді ми знайдемо спільну мову, — засміялася дівчина, простягаючи мені шматочок. — Не соромся, тут усі свої.

— Уляна, тобі кави чи чаю? — спитала Аделія, її голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася тепла, майже материнська турбота.

— Чорний чай, — відповів замість мене Даніяр, не давши мені й рота розкрити. Його впевненість мене трохи збентежила, але я встигла кивнути, підтверджуючи його вибір. Він запам'ятав...

— Ви, дівчата, сідайте за стіл. Я все зроблю для вас, — додав він, показуючи рукою на стіл. Його голос був такий теплий і ніжний.

— Ох, який ти у нас джентльмен, — з ніжною усмішкою і легким сміхом промовила Аделія, пестливо потріпавши сина по щоках, ніби він був маленьким хлопчиком. В її очах відбивалася гордість за сина, і я не могла не відчути теплоту цього моменту.

Сідаю за стіл, намагаючись виглядати якомога впевненіше, хоч у душі ще й досі вирували емоції. Це неправильно бути тут чи не так? Чому я просто не пішла додому?

Ніколь усміхнулася, а потім заговорила:

— Даніяр дійсно виріс справжнім чоловіком, але я думаю, що в ньому ще багато хлоп'ячого.

Дівчина, що здавалася абсолютно безтурботною, захоплено почала розпаковувати коробки з шоколадом. — Ти обов’язково повинна спробувати цей, — сказала вона, показуючи на один з видів. — Це наш улюблений з Бельгії.

Даніяр поставив перед нами чашки й почав розливати чай. Його мати та сестра розговорилися про щось дуже цікаве, і я поступово втрачала свою нервовість. Мені подобалося спостерігати за цією легкою і невимушеною атмосферою.

— Отже, Уляно, — раптом заговорила Аделія, дивлячись на мене з лагідною усмішкою. — Ти займаєшся чимось цікавим, окрім того, що працюєш з Даніяром?

— О, так, — відповіла я, злегка збентежено усміхнувшись. — Я працюю над декількома проєктами, зокрема, пишу статті для одного видання. Я роблю це анонімно, під псевдонімом. 

Даніяр, який щойно підняв чашку до губ, завмер і здивовано подивився на мене. Його брови піднялися, і на обличчі з'явилася цікавість, змішана з легким подивом.

— Анонімно? — перепитав він, ставлячи чашку назад на стіл. — І що ж ти пишеш?

Зазвичай я не ділюся цим, але сьогодні мені захотілося трішки похвалитися.

— Я веду колонку про психологію для Джеркес.

Ніколь, яка тільки-но знову занурилася у свій шоколад, різко підняла голову і захоплено вигукнула:

— Ти серйозно? Я ж читаю ці колонки! Це ж дуже круто!

Аделія з цікавістю дивилася на мене. Її погляд був уважний, але доброзичливий.

— І що ж змусило тебе обрати саме цю тему? — спитала вона, нахилившись вперед. 

— Мабуть, це почалося після автокатастрофи, — тихо відповіла я, відчуваючи, як їхні погляди стали ще уважнішими. — Тоді я зрозуміла, що життя може змінитися в одну мить. Почала цікавитися, як люди долають такі моменти, як вони відновлюються. І це призвело до написання статей. В університеті психологія була моєю найулюбленішою дисципліною, і я брала додаткові. Я читала багато книг та провела багато сеансів у психотерапевта, тому… Я думаю, що добре розбираюся в цьому. 

Даніяр, злегка нахиливши голову, пильно подивився на мене, ніби вперше бачив. Він здавався враженим, і, можливо, навіть трішки зачарованим.

— Яка ти загадкова, білочко, — тихо промовив він, підморгнувши мені. — І ти жодного разу не згадувала про це.

Я знизала плечима, намагаючись приховати задоволення від його реакції.

— У кожного свої секрети, — відповіла я з легкою посмішкою. — Крім того, не тільки ж мені бути твоїм піар-агентом.

Аделія засміялася, і цей сміх схоже на мелодію, яку я чула з дитинства в радіоефірах.

— Ти не тільки загадкова, але й досить мудра, Уляно. Мені подобається, коли жінка знає, чого хоче, і не боїться цього досягати.

Ніколь, жуючи шматочок шоколаду, весело приєдналася до розмови.

— Ось чому Даніяр так на тебе запав! Він завжди вибирає все найкраще, а ти справді особлива.

Я майже подавилася чаєм, коли почула від Ніколь, що Даніяр "запав" на мене. Мене почало тіпати від сміху, але я намагалася стримати себе. Чоловік, бачачи мій стан, турботливо поплескав мене по спині.

— Все добре? — запитав він, ніби це не його слова викликали мої муки.

— Вибач, це просто... Це було несподівано, — зітхнула я, намагаючись зібратися з думками.