Читати книгу - "Адвокат диявола"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Опинившись у міській зоні мобільного покриття, Кевін негайно зателефонував до офісу, щоб дізнатися, чи не надійшли йому якісь повідомлення. Він зрозумів, що не встигне приїхати, перш ніж секретарки вирушать додому.
— Завтра о другій у вас зустріч із Трейсі Кейсвелл, «подружкою» містера Ротберґа, — сказала йому Венді. — Поза тим усе тихо.
— Гаразд, тоді я одразу поїду додому.
— Ой, містере Тейлор, містер Мільтон бажає з вами поговорити. Секундочку.
Кевін сподівався, що зможе відкласти розмову з Джоном Мільтоном до наступного дня. Опитування Беверлі Морґан його засмутило, і йому мимохіть почало здаватися, що він підвів містера Мільтона. Ця реакція була нераціональною. Йому не було за що себе картати — просто в роботі на містера Мільтона було щось таке, що змушувало його прагнути успіху.
— Кевіне!
— Так, сер.
— Як усе минуло?
— Поганенько, — відповів він. Він знав, що Харон не чує розмови, та все ж помітив, як той після цих слів поглянув у дзеркало заднього огляду.
— Отакої!
— Вона не любить Ротберґа, каже, що він самозакоханий, і не змогла пояснити, як інсулін потрапив до його шафи. Я спитав її, чи не підслухала вона ненароком суперечки між ними — такої, про яку розповідав Ротберґ, і вона сказала, що ні. Однозначно ні.
— Розумію. Що ж, не зневірюйтеся. Завтра ми поговоримо й подивимося, що можемо з цим зробити. Сьогодні просто розслабтеся. Викиньте це з голови. Насолоджуйтеся своєю чудовою дружиною.
— Дякую. Вибачте.
— Кевіне, вам нема за що вибачатися. Усе буде гаразд. Я впевнений.
— Так. До побачення.
Він перемкнув телефон на гучний зв’язок і наказав Харонові везти його просто до квартири. Шофер майже не зреагував на наказ — тільки злегка кивнув. Кевінові згадалося: коли Харон мало не всміхнувся запитанню Міріам про золотий ключ від ліфта, їй це здалося кумедним. Він розумів, чому вона так на нього реагувала. Говорив Харон рідко. Запитань майже не ставив, а коли йому казали, куди повезти його чи інших, він, здавалося, вже знав про це. Скло між заднім і переднім сидіннями завжди було підняте. Спілкуватися з Хароном було можна хіба що за допомогою рації.
Кевін мимоволі замислився про Харона. Звідки він? Де живе? Як давно працює шофером у Джона Мільтона? Кевін не сумнівався, що Харон не працював шофером усе своє доросле життя. Обличчя в нього було непересічне. Він, певно, чимало подорожував і займався чимось цікавим. Чому про нього не говорив ніхто з інших? Часто-густо вони поводилися так, наче його взагалі не було поруч. «Хароне, повези нас сюди», «Хароне, повези нас туди», — та й усе. Вони навіть не обмінювалися фразами для годиться. Чи має він рідних? Чи одружений?
Вони зупинилися перед багатоквартирним будинком, Харон знову відчинив двері, і Кевін дуже повільно вийшов.
— То в тебе, Хароне, — промовив він, — теж уже майже скінчився день, так?
— Так, сер.
— Але тобі ще треба повернутися, зачекати, а тоді повезти додому містера Мільтона, так?
— Це не проблема.
— О. Ти теж живеш у місті?
— Я живу тут, містере Тейлор, — сказав він.
— Справді? В якійсь із цих квартир?
— Так. В одній квартирі біля гаража.
— А я й не знав. Ти одружений, Хароне?
— Ні, сер.
— Я не сумніваюся, що ти не корінний нью-йоркець. Звідки ти? У тебе такий гарний голос — у ньому важко розпізнати якийсь акцент.
— Я тутешній, містере Тейлор.
— Ти — нью-йоркець?
Кевін усміхнувся, але Харон не розслабився і не всміхнувся у відповідь.
— Може, щось іще, містере Тейлор?
«Він не показує жодних емоцій. Наче кіборг», — подумав Кевін.
— Та ні, Хароне. На добраніч.
— І вам на добраніч, містере Тейлор.
Він подивився, як Харон сідає в лімузин і їде, а тоді ввійшов до будівлі.
— День минув добре, так, містере Тейлор? — запитав Філіп, відірвавшись від маленького телевізора, який стояв просто під столом. Філіп підвівся та обійшов стіл.
— День минув нелегко, Філіпе. А добре чи ні, це ми ще побачимо.
— Розумію, сер.
Він натиснув на кнопку виклику ліфта за Кевіна.
— Ти тут уже давно, Філіпе?
— Якраз відтоді, містере Тейлор, як будівлею заволодів містер Мільтон.
— Я щойно довідався, що Харон живе в одній квартирі внизу. Гадки про це не мав. Він мало говорить, — прошепотів Кевін і всміхнувся.
— Так, сер, але він відданий містерові Мільтону. Харон, можна сказати, завдячує йому життям.
— Отакої! — двері ліфта відчинилися. — А чому?
— Містер Мільтон захищав його і домігся його виправдання.
— Справді? А я й не знав. У чому його звинуватили?
— У вбивстві власної родини, містере Тейлор. Звісно, смерть близьких його так пригнітила, що він збайдужів до власної долі, але містер Мільтон повернув його до життя.
— Зрозуміло.
— Можна сказати, що зі мною він зробив те саме.
— Та невже?
— Мене звинуватили в прийнятті хабарів від наркоторгівців. Мене спробували підставити. Містер Мільтон урятував мене, довівши, що це пастка. Так, сер, ви працюєте на крутезного дядька, — відповів Філіп. — На добраніч, містере Тейлор.
— І тобі на добраніч, Філіпе, — сказав Кевін і позадкував до ліфта.
Перш ніж двері зачинилися, Філіп усміхнувся йому.
Кевін увійшов до своєї квартири в такій глибокій задумі, що не помітив відсутності Міріам. Він поклав свій портфель, зняв плащ, зайшов до вітальні й налив собі віскі з содовою.
— Міріам!
Кевін обійшов квартиру. Записки Міріам не залишила. Вона ж уже давно має бути вдома, подумав він. Він повернувся до вітальні й зачекав. Майже двадцять хвилин по тому відчинилися парадні двері і зайшла Міріам, одягнена в його блакитний махровий халат і з банним рушником на шиї.
— Де тебе носило? — запитав він.
— Ой, Кеве. Я думала, що тебе не буде вдома ще принаймні годину.
— У мене надто рано скінчилося опитування — інакше я повернувся би ближче до цього часу. Але де ти була в такому одязі?
— У пентхаузі… у джакузі, — проспівала вона і пішла коридором далі, до спальні.
— Що?! — Він пішов за нею, не випускаючи з руки напою. — Ти пішла до містера Мільтона і скористалася його джакузі?
— Це вже не вперше, Кеве, — відповіла вона, зняла халат і скинула до ніг. Під
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат диявола», після закриття браузера.