Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

— Ти звинувачуєш мене? — Ася насуплює брови.  

— Ні! Що ти?! Я того дня навіть довго не гуляла з Артемом. Як тільки ти телефоном сказала, що навряд чи прийдеш, я одразу рушила додому. Чесно.  

— Тоді чому ти, Олесю, ввечері мені не розповіла про свій задум із сюрпризом? Що заважало?

— Мені здалося, що Артем зі мною поводився грайливо. Було важко зрозуміти, чи це його дружня манера спілкування, чи спосіб зваблення. І щоб переконатися, що він тобі не бреше, я навмисно пішла до гуртожитку. Мене запросили дівчата з його компанії, тож Артем не знав, що я приєднаюся того вечора.  

— Невже тобі спало на думку перевіряти його цілунками? — Ася сердиться, і це не приховує це. — Навіть якщо до цього мій хлопець ставився до тебе як до подруги, то після твоїх непристойних натяків його почуття до мене могли розтанути, як на сонці сніг.  

— Якщо так, то хіба це були справжні почуття? — розводжу руками. — А взагалі, Асю, я дізналася, що твій Артем має дівчину в гуртожитку. Зваблювати його не планувала. Це вже наприкінці пішла на це божевілля, щоб упевнитися, що він — козел. Пробач мене за це, Асю. Я хотіла допомогти — викрити його.  

— Можна сказати, що вдалося, — Настя осудливо хитає головою. — Уяви мій шок, коли я дізналася, що ти потайки гуляєш з моїм хлопцем. Світлини ж не обмануть. А потім я побачила, як він от-от мав тебе поцілувати.  

— Я розумію, — сідаю біля Асі на підлогу й обережно обіймаю її, щоб це не здалося настирливим. — Асю, я мала від початку розповісти тобі про прогулянку та підозри, а не гратися в шпигунку. Я ніколи не завдала б тобі болю. Скажи, що ти мені віриш, прошу. Артем дійсно тебе обманював. 

Ніколи б не подумала, що історія з подругою розчулить. Але на серці так щемливо, що очі вологішають, як не намагаюся стримувати емоції.  

Ася розглядає моє обличчя. Киває.  

— Вірю. Ти завжди мене підтримувала, а з хлопцями мені хронічно не щастило. Тож з чого б це раптом усе перевернулося з ніг на голову?  

Міцніше обхоплюю плечі засмученої подруги. Своєї найкращої, єдиної, вірної Асечки, дружбу з якою мрію пронести через усе життя.  

— Тобі ще трапиться той самий хлопець, який зробить тебе щасливою. Обов’язково.

Тепер й подруга розчулилася. Її очі блистять, носом шмигає. 

— Але ж Артем був моїм ідеалом! Я дійсно вірила в нас з ним. Хто ж знав, що він виявиться і не шоколадний, і не фонтан.  

Пирскаю сміхом. Чергове порівняння хлопця з чимось їстівним розвіює драматичну атмосферку в кімнаті. Навіть Ася тепер натягує стислу усмішку. А тоді розтуляє рота й витріщає очі — про щось згадала.  

— Що? — сполохано питаю її.  

— Виходить, я тебе з Максом дарма посварила. От хто насправді вселенське зло! Господи, як соромно… Я все поясню йому сьогодні ж! От просто зараз зателефоную!

— Я сама з ним завтра поговорю. Думаю, ми з ним порозуміємося,тож не хвилюйся.  

— Пробач мені, Олесю.  

— Все добре, — плескаю подругу по спині. — Все добре.  

Зовсім не серджуся на Асю і при цьому щиро радію, що нам вдалося помиритися. Але чи буде так легко порозумітися з Максимом?