Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

до похмурої брами ночі.

А той, хто стоїть під брамою

і чекає, чим закінчиться

їхня гонитва,

не виходить із сутінків,

стоїть, заховавшись у тінь, і думає так:

ось вони мчать просто сюди,

безумні велосипедисти,

вершники апокаліпсису.

Не так важливо, хто з них прийде першим,

не так важливо, зрештою, хто з них прийде останнім,

не так важливо, чи доїдуть вони взагалі.

Головне — це страх, який

закладається під язиком

і не дає говорити правду,

так, страх, — задоволено

повторює він

і йде додому,

перевіряти мої

домашні

завдання.

Chicago Bulls

Харків, 2006-й рік. Напружена

криміногенна ситуація. З важкої промисловості

в місті розвиваються лише супермаркети.

І ось, коли ринок перенасичується,

одна мережа супермаркетів починає воювати

з іншою.

Закладаються перші бомби,

лунають перші вибухи,

псуються товари,

розірвані памперси літають над касовими

апаратами, наче індички.

В одній мережі супермаркетів

працює менеджером дівчина, яку

вже давно заїбали усі ці супермаркети,

але вона мусить щодня, о восьмій,

приходити на роботу і гнити

над розробкою чергової

рекламної кампанії

для

паленої

російської

водки.

В неї закоханий один із охоронців, стрижений

відбитий охоронець, котрий прибігає

зранку в майці чикаго буллз, потім

одягає уніформу і стає схожим на гея.

І він страждає, а вона навіть

не дивиться на нього,

він для неї лише охоронець

у підарській формі;

вона здає конкурентам усі коди доступу, відкриває

всі карти, вона все прорахувала і все продумала,

і, коли конкуренти підривають в її супермаркеті

чергову бомбу, вона непомітно знімає касу

і намагається зникнути.

Але убоп пробиває по своїх каналах

її телефонні розмови і вже чекає її на парковці,

і коли вона намагається зникнути на своїй бесі, вони

блокують виїзд, прострілюють їй живіт і кричать охоронцю:

ей, ти, підар, давай — обійди її

з іншого боку.

Але охоронець несподівано відкриває по них вогонь,

застрибує в беху, перетягує її на праве сидіння і мчить

разом із нею в нікуди.

Така історія.

І ось ти йдеш містом,

і все, що тобі потрібно, —

просто нормально потрахатись,

прямо тепер і прямо тут,

хоч раз нормально, після усього цього мозгойобства,

серед усієї цієї криміногенної ситуації, серед усіх

цих супермаркетів, які ростуть, мов гриби,

забирають життєві сили;

о, ці супермаркети, ці концтабори

для бюджетників,

конвеєри для лохів.

Я БУДУ ЛАМАТИ КАСОВІ АПАРАТИ!

Я БУДУ ЛАМАТИ КАСОВІ АПАРАТИ!

ХОЧА Б РАЗ! ЗА ВЕЛИКІ ГРОШІ!

ХОЧА Б АБИ З КИМ!!!

Хто ти?

Я хочу тобі допомогти.

Ти бог?

Я твій антикризовий менеджер.

Що це в тебе?

Це бики Чикаго.

Вони вивезуть нас, кохана, з цього диму.

Зоряна ніч сховає нас від переслідувачів.

Зброя нам дається для того, щоби захищати один одного.

Життя нам дається для того, щоби

померти разом.

Дивись, яка глибока навколо осінь,

нарешті починає падати сніг.

Вулицею йде тиха щаслива родина.

О боже, що це таке біле? —

захоплено питає хлопчик.

Це сніг, — відповідає мама.

Це гарячка, — відповідає тато.

Я твоя протиотрута

Коли я з ними познайомився, між ними склались уже певні стосунки, кожен із них оцінював їх по-різному: вона ставилася до цього всього як до романтичної пригоди, зберігаючи, як їй здавалося, дистанцію, а він намагався форсувати події, водночас не втрачаючи, як здавалось йому, рештки совісті. Одним словом, я так нічого і не зрозумів із того, що вони мені розповіли. У тій країні, де ми з ними познайомилися, вони були емігрантами, її статус був значно кращий, а ось у нього були якісь трабли з візами і їх продовженням, кожен вирішував свої проблеми сам, аж доки вони не познайомилися. Ну і далі вже починається наша печальна історія. Деякий час вони обмінювались електронними листами та іншим комунікаційним непотребом — необов’язкові дзвінки, повідомлення, привіти через друзів, випадкові зустрічі на вулицях міста, з чого зазвичай і складаються згадані вище стосунки чи те, що за стосунки видається. І ось раптом трапився Геловін і всі біси повилазили зі своїх нір і активізували без того нездорову атмосферу старої-доброї Європи. Моїх нових знайомих вони активізували теж. На Геловін я з ними обома і познайомився. Це була така строката галаслива компанія, яка рухалася старими вуличками, не зупиняючись на червоне світло й не оминаючи жодного бару. Потім був якийсь клуб, де крім нас святкували Геловін лише якісь лесбійки, котрі, до речі, порівняно з моїми новими знайомими виглядали просто по-дитячому. Видно було, що Геловін — це не лесбійське свято. І вже десь поночі, коли всі