Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Так, мені саме такого й треба, – замислено мовив містер Сайкс.
– І він зробить усе, що ти схочеш, Біллі, – провадив старий, – не встоїть, ти тільки його як слід налякай.
– Налякати? – скрикнув Сайкс. – Налякати його можна! Тільки пам’ятай, якщо він мені на роботі джмеля підпустить, то ні за цапову душу пропаде! Жартувати я не люблю. Живим ти тоді його не побачиш. Поміркуй раніше! – похмуро провадив грабіжник, витягаючи з-під ліжка важкого лома.
– Я все це вже обміркував, – жваво відповів Феджін, – я придивлявся, дуже придивлявся до нього, соколику. Треба тільки, щоб він відчув, що він частка нас самих, треба, щоб у його мозкові угніздилась думка, що він – злодій, і тоді він наш! Наш до живоття! Кращої нагороди не можна було б і вигадати. – Дідуган схопився руками за груди і аж затрусився з радощів.
– Наш! Ти хочеш сказати – твій, – поправив його Сайкс.
– Може, й так, може, й так, хай буде мій, Біллі, – корчився зі сміху Феджін.
– А чого, власне, ти так панькаєшся з цим дрантям? У Коммон-Гордені вештається ж пак до чорта дітлахів, чому ти не вибереш собі якогось іншого? – спитав господар, дивлячись скоса на свого друга.
– На бісового батька вони мені здалися, соколику, – трохи зніяковіло відповів той, – вони нічого не варті. Скоро щось трапиться, вони полісменові одразу в око впадуть, і я їх все одно втеряю. А як навести цього хлопця на пуття, то він двадцятьох за пояс заткне, соколику, до того ж, – провадив він, уже трохи упевненіше, – до того ж, якщо тільки йому поталанить дременути, він нас усіх занапастить, і тому він мусить, розумієш, мусить їсти з нами з однієї миски й узяти участь в якійсь нашій спільній справі – байдуже якій; для мене досить того, що він буде причетний до грабунку – мені цього тільки й треба. Це багато краще, аніж усувати бідне хлоп’ятко з дороги – воно й небезпечно, та й втратимо ми на цьому чимало.
– Коли думаєш починати? – спитала Нансі, передбачаючи, що Сайкс зараз з огидою вилає лицемірного старого лиса.
– Так, коли думаєш починати, Біллі? – мовив той.
– Ми з Тобі умовлялися на післязавтра, – відповів Сайкс.
– Гаразд, місяця не буде?
– Не буде.
– А про те, кому нести мотлох, подбали?
Сайкс хитнув головою.
– І про…
– Все наготовили, – перебив його Сайкс, – не турбуйся про дрібниці. Краще приведи його сюди завтра ввечері. Я вирушу на світанні. А ти тільки мовчи та тримай топильню напоготові.
Після короткої суперечки, в якій усі троє взяли жваву участь, було вирішено, що Олівера приведе увечері Нансі. Феджін натискав на те, що хлопчик найрадніше послухає її, бо вона тоді так палко заступилася за нього. Отже, Олівер мав перейти під Сайксів «протекторат», і той дістав дозвіл робити з ним у разі потреби все, що йому заманеться, не відповідаючи за можливі неприємності й несподіванки і не зупиняючись ні перед чим; щодо останнього, то всі Сайксові докази про потребу найвищої кари мав у загальних рисах підтвердити Тобі Крекіт.
Містер Сайкс запив ці перемовини кількома чарками горілки й, захмелівши вщент, почав трясти ломом, вигукувати уривки якихось сороміцьких пісень, лаятись на всі заставки й хизуватися своїми фаховими здібностями. Спотикаючись і хитаючись, він припер до хати скриню зі своїми струментами для влому і тільки-но відкрив її віко й почав пояснювати властивості цих струментів і технічні переваги зокрема кожного з них, як похитнувся, упав на скриню й так і заснув.
– Добраніч, Нансі, – мовив Феджін, щільно загортаючись у свій плащ.
– Бувай.
Їх очі ззирнулися. Старий глянув на неї так, мов хотів пронизати своїм поглядом саму її душу, але ні, вона вірна, вірна й путяща, на неї можна покластися, як на самого Тобі Крекіта.
Гість побажав їй удруге на добраніч і, скориставшись із того, що вона на мить відвернулась, штовхнув ногою Сайкса, що хропів на підлозі, і нишком покрався по сходах.
– Стара пісня з цими бабами, – бубонів він собі під ніс, повертаючись додому, – кожна дурниця викликає у них давно забуті почуття; добре ще, що це швидко минає. Ха-ха-ха! Чоловік проти дитини за мішок золота.
Вкорочуючи час цими приємними думками, містер Феджін хлюпав по грязюці до свого непривітного житла, де на нього вже давно чекав з нетерплячкою Проноза.
– Олівер спить? Я маю поговорити з ним, – були перші його слова.
– Давно – ось він, – відповів хлопець.
Хлопчик спав долі на твердій постелі; страх, розпач і довге ув’язнення виснажили його, він був блідий мов мрець, – не той труп, якого ми уявляємо собі з вінчиком на чолі у холодній темній труні, ні, він скидався на мерця, з якого лише допіру відлетіла юна чиста душа і тлінного тіла якого ще не встиг торкнутися грубий дотик земного повітря.
– Ні, не тепер, – мовив Феджін, тихо відступаючи від Олівера, – хай завтра! Узавтра.
Розділ XX
Олівер переходить до рук містера Вільяма Сайкса
Прокинувшись уранці, Олівер здивовано протер собі очі: біля нього, замість старих його шкарбанів, стояла пара нових черевиків з добрими міцними підметками. Спочатку він дуже стішився і подумав, що це перша ознака близького визволення, але всі ці радісні надії незабаром розвіялись. За сніданням Феджін попередив його, що він сьогодні ввечері піде до Сайкса, і сказав це з таким притиском, що бідний хлопчик аж похолов.
– Як-то, назавжди, сер? – стурбовано спитав він.
– Ні, ні, соколику. Не назавжди, – відповів старий, – ми ні за що в світі не розлучимося з тобою. Не бійся, Оліверчику, ти повернешся знову до нас. Ха-ха-ха! Ми не покинемо тебе. Ні-ні!
Феджін, що на цю хвилю саме підсмажував грінки в каміні, глянув на Олівера й зареготався, немов натякаючи на те, що він добре знає, з якою радістю був би він утік від них.
– Мабуть, тобі цікаво знати, нащо тебе кличе Сайкс? – провадив він, не зводячи з хлопчика пильного погляду.
Олівер мимоволі почервонів: як міг прочитати старий злодюга його думки? – але сміливо відповів, що це його дуже цікавить.
– Ну а як на твою думку – навіщо? – ухилився від прямої відповіді Феджін.
– Бігме, не знаю.
– Стривай лишень – дізнаєшся від самого Сайкса, – пробубонів старий, незадоволено відвертаючись: він довго й пильно вдивлявся в Оліверове обличчя, і вираз його йому не сподобався.
Феджіна дуже стурбувало те, що Олівер поставився так байдуже до цієї новини, але
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Олівера Твіста», після закриття браузера.