Читати книгу - "Наказано вижити"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ланки змови
Мюллер поклав на стіл Бормана п'ять сторінок убористого — майже без інтервалів — машинописного тексту й мовив:
— Думаю, цього більш ніж досить, рейхслейтер.
Борман читав швидко; перший раз, як завжди, по діагоналі, роблячи на полях тільки йому зрозумілі помітки; другий раз він проходив по тексту скрупульозно, з олівцем, обдумуючи кожне слово, але тільки в тих рядках, які міг пустити в діло, на інші вже не звертав уваги.
На цих п'яти сторінках Мюллер зібрав і узагальнив дані прослухування розмов Гудеріана і Гелена, що вела його служба останніми днями на прохання Бормана.
Рейхслейтер зразу ж підкреслив цілий ряд фраз: «фюрер зовсім деморалізований», «злочин Гітлера — з погляду законів війни — полягає в тому, що він досі зволікає з евакуацією ставки в Альпійський редут», «Гітлер не хоче дивитися правді у вічі», «катастрофа, мабуть, настане в кінці травня, Гітлер винен у тому, що ми програли виграну кампанію», «те, що Гітлер не дозволяє евакуювати групу армій з Курляндії, те, що він досі не дозволяє перекинути всі війська із заходу на схід, є свідченням того, що він абсолютно відірвався від життя; він живе в бункері затворником, не розуміючи настрою нації, йому невідомо, що в рейху нема хліба й маргарину, він не хоче знати, що люди мерзнуть у нетоплених квартирах; його наказ кидати хлопчиків гітлер-югенду в бій чреватий тим, що через двадцять років у країні не буде достатньої кількості чоловіків того віку, якому доведеться командувати відродженою армією Німеччини», «єдина надія на врятування німецького національного духу полягає в тому, щоб зосередити під Берліном всі наші армії і нав'язати більшовикам таку битву, яка потрясе Захід, бо це буде битва проти ідеї інтернаціоналізму, проти російського комунізму, битва за вічні європейські цінності»…
Борман підвів очі на Мюллера:
— Ви ж розумієте, що такі висловлювання я просто не маю права показати фюрерові, це травмує його раниму душу.
— Рейхслейтер, я догадувався, навіщо вам потрібен цей матеріал, і тому відбирав найделікатніші висловлювання. Були крутіші.
— Ну, знаєте, згарячу все що завгодно можна сказати… І Гудеріан, і Гелен — чесні люди, але вони занадто прямолінійні, армійська каста… Саме тому ваш матеріал — у такому вигляді, як його записано, — не годиться… Будь ласка, підготуйте на півсторіночки такі приблизно дані: Гелен має сказати, що йому потрібний відпочинок, що він не може більше виносити безупинних бомбардувань, і якщо в бункері не чути цього виснажливого гуркоту, то він у Майбаху живе на грані своїх сил… По-моєму, логічно, як вам здається?
— Цілком.
— Ну, а що стосується Гудеріана, то нехай він скаже Тіппельскірху чи Хайнріці, що мріє — після того, як його підлікують, — повернутися в окопи; танкові битви, майстром яких він себе вважає, забезпечать нам перемогу в майбутніх боях. Нехай він скаже — але в досить шанобливих тонах, — що постійні розходження з Кейтелем, а особливо з Йодлем, не дають йому змоги виявити себе як воєначальника, що здобув собі ім'я на полях танкових битв…
— Саме така розмова відбулася у Гудеріана з рейхсфюрером, — зауважив Мюллер.
Борман посміхнувся:
— Це я порадив йому так розмовляти з Гіммлером. Думаю, фюрер доручить саме Гудеріану поїхати в Пренцлау, в штаб групи армій «Вісла», і вручить Гіммлеру наказ про те, що з рейхсфюрера знімається командування…
Мюллер кашлянув, прикривши рот долонею, і тихо запитав:
— Ви гадаєте, що роз'єднання Гіммлера з армією приведе його до ще більшої ізоляції? Позбавить реальної сили?
Борман довго мовчав, потім, зітхнувши, відповів:
— Мюллер, хочу дати добру пораду на майбутнє: ніколи не показуйте тому, хто стане вашим шефом, що ви вмієте вичисляти його думку наперед… Ви, навпаки, мусите всіляко переконувати свого керівника, що вміння бачити грядуще властиве лише йому одному, і нікому іншому… Знаєте, як вам зараз треба було б сказати мені?
— Мабуть, я повинен був, — добродушно відповів Мюллер, — висловити здивування, що така достойна людина, якою всі по праву вважають рейхсфюрера СС, не буде надалі очолювати групу армій «Вісла»; рейх не матиме змоги зайвий раз упевнитися, — який благотворний вплив людей СС на безідейні сили вермахту…
Борман похитав головою:
— Тоді ви зразу розписалися б у тому, що служите дурневі чи параноїку… А я психічно абсолютно здоровий, що, на жаль, позбавляє мене надії прославитися геніальним… Та й я не такий уже дурень… Ні, любий Мюллер, ви повинні були сказати, що таке рішення вас страшенно вразило, потім витягли б ручку й блокнотик та й показали б, що ви нічого не можете самі, а лише вмієте скрупульозно виконувати те, що вам накаже шеф.
Мюллер ледь стримався, щоб не сказати: «Ви нав'язуєте мені свою манеру поведінки, чи варто повторювати? Адже саме пошук породжує нові повороти якості».
Борман, ніби зрозумівши ці думки Мюллера, сказав:
— До речі, саме так, я нав'язую вам стереотип поведінки, який привів мене в те крісло, де я сиджу зараз, і роблю це лише тому, що наші з вами стосунки за останні тижні стали особливими, Мюллер… А тепер скажіть головне: чи зможете ви зробити так, щоб у Кремлі вже завтра дізналися про дві події, зовні нічим між собою не пов'язані. Перше — начальником штабу замість Гудеріана призначено генерала Кребса, якого тримали в тіні тому, що він був службовцем військового аташату в Москві при Шуленбургу, коли той був послом. Кребс дуже добре знав росіян і як тільки міг відстоював своє переконання, що воєнна перемога над Росією неможлива; друге — що на посаду начальника штабу Кребса провів робочий секретар фюрера, якийсь Борман, котрий вважає: саме Кребс у потрібний час зможе домовитися з радянським Верховним Головнокомандуванням про необхідність припинити кровопролиття.
— Зможу, — відповів Мюллер, зовсім упевнившись у тому, що в Бормана існує детально розроблений план врятування, в якому елемент випадкового провалу, звичайно ж, враховано, але головну ставку поставлено на грунтовну планомірність удачі.
— Я вірю вам, — сказав Борман. — Отже, тепер ви маєте право запитувати мене.
— Чи варто, рейхслейтер? Я безмірно відданий вам, ваше сходження свідчить про те, що ви знаєте наперед не два чи три, а сто ходів і розраховуєте їх так, що будь-яке стрясання повітря моїми здивованими словесами може перешкодити вам тримати нитки плану в єдиному клубку задуму.
Борман зауважив:
— Щось ви заговорили, як Шелленберг: аж надто витіювато, а тому — підозріло…
— Кожна людина завжди намагається бодай у чомусь узяти реванш, коли усвідомлює, що в головному,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наказано вижити», після закриття браузера.