Читати книгу - "Мати все"

– Чого чекаємо? – тоном торговки з базарного лотка запитала жінка.

«Чого чекаємо? – Стаса телепнуло. – Ах ти ж, сучка безпардонна. Звідки ти вилізла? Мабуть, крім трахання нічим не цікавишся. А Шнітке – це хто у нас? А? Не знаєш? А нормальні люди знають. Треба тебе провчити…» Стас кинув жінку на ліжко й ухопив за волосся, та збудження, яке охоплювало його щоразу, варто було лише торкнутися Лідиного волосся, наче змінило правила. Упс! І все інакше! Хоч смикай за волосся, хоч ні – цемент не застигав!

Жінка відштовхнула Стаса, вирячила очі:

– Що ти робиш, ідіот довбаний?! Обкурився чи що?

Ще жодна жінка не дозволяла собі так знущатися з Дезінфікатора. Він уявив Ліду, впав на практично незнайому партнерку, та навіть це не подіяло. Цемент не застигав.

Жінка завмерла під Стасом, глянула йому в очі.

– Допомогти?

Він підскочив, ухопив рушник, обмотався…

– Пішла ти…

Вона сіла на ліжку, скептично всміхнулася.

– Ну, давай! Вичави середню трійочку… за дванадцятибальною.

– Учителька?

– А ти кмітливий.

– Пішла ти!

– Ну… Одним словом – капець! – резюмувала жінка.

– Комусь скажеш – знайду і язик відріжу, училко! – пообіцяв Стас.

Поплентався до свого номера через вітальню, а у вітальні «відкриті» свінґери трахалися на килимі, хоч роздратована Ганнуся й бігала навколо, репетувала, що до п’ятої ця територія під забороною і тут зараз будуть новорічні сюрпризи для всіх.

– Опа! Тоді всі до нас! – горлали «відкриті», світили голими дупами в небезпечній близькості від ялинки.

Стас відчув нудоту і малоконтрольоване бажання забити гол голою сракою в ялинку.

– Так! Люди! Дайте пройти! – гукнув демонстративно-весело, намагаючись рухатися центром вітальні. Відтіснив «відкритих» до ялинки, раптом зойкнув, ухопився за ногу.

– Ох! Судома, мать її… – хитнувся, наче від болю. Наче випадково штовхонув ялинку.

Ялинка хитнулася і завалила «відкритих».

– Ай! – заверещала жінка.

– А мені не коле, – сказав чоловік.

– Звичайно, не коле. Ялинка на мені, а ти, сволото, піді мною!

Стас чув їх за спиною. Усміхався хижо, швидко йшов до свого номера. Ліда, Ліда… Суперзірка! Що ти утнула? Одному дала, а всі вже у захваті. Чутки пішли, слава шириться, черги шикуються. Може, за тебе гроші брати, шльондро? Як це розуміти? Ще вранці у лісі руки цілувала і божилася, що тільки Стаса кохає. А сама, сучка… Що за фігня?!

Черевиком у двері – а де тут наша популярна Ліда? І аж зіщулився – у номері зимно, як надворі.

До кімнати. В самому лише халатику на голе тіло Ліда стояла біля відчиненого вікна, дивилася на вкрите кригою озеро і ковток за ковтком спустошувала пляшку коньяку. Озирнулася на шум. Побачила чоловіка. А може, когось іншого, бо погляд непевний – намішано! Хитнулася, смішно приклала долоньку до вуст, безсило сіла на ліжко. Із пляшкою.

Він зціпив щелепи, стримав лють. «Паскуда! – Безпорадні думки, як мавпи на ґрати в зоопарку. – Лягла під якогось лисого козла на “раз-два”! З ким я одружився? Як на неї взагалі тепер дивитися?! – Зиркнув на відчинене вікно. – Хай би замерзла, захворіла і здохла, сволото!»

«Кріо… терапія… – Лідині п’яні думки ще прикидалися тверезими. – Ні, уже не змерзла, геть замерзла… Тобто… Крижане серце. Ніяких емоцій. Стас? Прости… Не можу. Скажи їм – вона випала… Я випала…»

Змерзнув Стас. Пішов до вікна підстрибцем, ніби під босими ногами бите скло… Зачинив. Кинув похмурий погляд на дружину.

– Одягайся! – процідив.

Ліда здивовано хитнулася.

– Так скоро?…

Стас загарчав, ухопив дружину за плечі, поставив посеред номера. Зірвав халат. Кидав у Ліду речі, та все бежево-шоколадних відтінків ніжних – білизну, светр, брюки, шалик молочно-білий, шубку норкову – молоко. Поки Ліда незграбно натягувала на себе одяг, покидав у сумку все, що свого побачив. Ухопив дружину, що ледве трималася на ногах, за руку, потяг із номера.

І знову вітальня на шляху. Весела компанія реготала біля вже повсталої ялинки, чоловіки у фраках і метеликах курили сигари, жінки у вечірніх сукнях виблискували діамантами. Бомонд, трясця матері! Тут вам не малолітки-покидьки зібралися одну на всіх самокрутку з маріхуаною викурити і «заторчати» – дорослі, цивілізовані, нормальні люди зі статусом і статками, із принципами, врешті-решт, – сімейні цінності понад усе!

– Стасе! Лідочко! Ви куди?! – ошелешено закліпала накладними віями організаторка Ганнуся. – Гей, новачки! Забави тільки починаються…

Ухопила Стаса за рукав – які проблеми?! Стас здригнувся, відштовхнув білявку.

– Так, тітко! Прибрала руки, бо обламаю! – Потяг Ліду до виходу. Кричав на ходу: – Козли, блін! Збіговисько, блін, дрочил-збоченців! Виродки довбані! Суки недотрахані! Зібралися вони Новий рік святкувати, кодло обсмоктане! Та кому ви всралися, огризки?! Та хто на вас зазіхне? Товчіть одне одного, виродки!

До дверей добіг, озирнувся:

– З Новим роком!

– З Новим роком, – приголомшено прошепотіла вихована донька академіка Вербицького.

Грюк! Тільки під дверима на підлозі – молочно-біла вовняна рукавичка.

На стоянці готелю хрипіла «тойота». Не заводилася. Змерзла. Ліда тремтіла у вистиглому салоні, не тверезіла. Думки врозтіч, одне розуміла: вони їдуть… Однаково куди, головне – далі звідси, із затишного готелю, де навіть на стіни глянути соромно.

Стас матюкався, усе повертав ключ, тиснув на педаль газу: заводься, заводься, японська сволото! Хвилин за п’ять автівка гикнула, смикнулася і завелася.

Стас хижо всміхнувся, вчепився у кермо і глянув на годинник. П’ята. У місті, певно, ще сутінки, а тут – ніч. «За годину дістанемося траси, – подумав. – А там – легше. Там – цивілізація».

Яке «за годину»?! Японська тендітна сволота блимала фарами, повільно шкреблася, щоб не стрибати по замаскованих снігом ямах німого лісового шляху. Білки поснули, птахи повмирали, гілки закам’яніли – ні звуку, ні шурхоту. І лісу нема. Ближні до шляху дерева на мить підстрибували у непевному світлі фар і танули у густій, як львівська кава, темряві.

У вже теплому – клімат-контроль – салоні змерз Стас. Лють і розпач не відпускали – у скронях уже дірки пробили, дідько, і та училка темноволоса кривиться: «Капець…» Шльондра! Хочеш трахатися – облийся олією, якщо на кремах економиш, сухе дурне стерво! Хто тебе взагалі захотіти може? Треба було поцікавитися, хто її чоловік… Плюнути в харю. А ще вчителька. Чого вона дітей вчить? Училки – всі язикаті. Розпатякає… Обов’язково розпатякає, що Стас не зумів… Підлота! У таких честі нема. Їм до чужої честі – як до бруду на чужих черевиках. Розпатякає… Що того Києва? Десь обов’язково перетнуться.