Читати книгу - "Плавучий острiв"

1846 року острів Таїті змушений був скоритися французам, і Помаре влітку 1847 року підписала угоду за протекторат, зберігши верховну владу над островами Райатеа, Хуахіне і Бора-Бора. Але й потому заворушення тривали ще деякий час. В 1852 році спалахнув заколот, королеву було скинуто й проголошено республіку. Але французький уряд поновив права королеви, яка зреклася трьох своїх володінь на користь двох синів і дочки.

Тепер престол архіпелагу обіймає одна з її онук, Помаре VI.

Послужливий Фрасколен, виправдуючи дане йому Пеншіна ім’я «Ларуса Тихого океану», без кінця розповідає товаришам щоразу нові історичні та біографічні подробиці і твердить, що треба якнайкраще знати тих людей, до яких прибуваєш і з якими говориш. Івернес і Пеншіна вважають, що він має слушність, в той час як Себастьян Цорн зазначає, що йому до цього всього байдужісінько.

Вразлива вдача Івернеса цілком підпадає чарам поетичної таїтянської природи. В його пам’яті виникають звабливі оповідання про подорожі Бугенвіля й Дюмона- Дюрвіля. І він не криється, що хвилюється на саму думку про те, що на власні очі побачить володарку «Нової Кітери»[105], справжню королеву Помаре, саме ім’я якої…

— Означає «ніч кашлю», — перериває його Фрасколен.

— Чудово! — вигукує Пеншіна. — Це звучить як «богиня нежитю», «королева застуди»! Гляди, Івернесе, щоб на тебе не напав нежить, і не забудь узяти хусточку до носа!

Івернес обурений недоречним жартом глузливого Пеншіна, але його товариші так весело, щиро регочуть, що перша скрипка врешті сміється разом з ними.

Губернаторові Сайрусу Бікерстафові, представникам міської адміністрації і делегації нотаблів улаштовано найурочистіший прийом. Почесну варту очолює мутої, начальник жандармерії, і його помічники-тубільці.

Королеві Помаре VI на око років сорок. Як і члени королівської родини, що її оточують, вона одягнена в пишне вбрання блідо-рожевого кольору — улюбленого кольору таїтян. Вона вислуховує привітання Сайруса Бікерстафа з такою ласкавою гідністю, якій варто було б повчитись і європейським монархам, і відповідає дуже ґречно, бездоганною французькою мовою, яку тут уживають повсюдно. Королева каже, що їй дуже хотілось би познайомитися з Стандарт-Айлендом, про який стільки говорять скрізь на всіх островах Тихого океану, і сподівається, що його стоянка на Таїті — не остання. Особливу прихильність вона виявляє до Джема Танкер дона, що зачіпає самолюбство Нета Коверлі. Але ця прихильність пояснюється тим, що всі члени королівської родини — протестанти, а Джем Танкердон — найповажніша особа серед протестантів Мільярд-Сіті.

Відрекомендований королеві також і Мандрівний квартет. Вона висловлює своє бажання послухати його гру й подякувати йому за цю втіху. Музиканти шанобливо вклоняються й запевняють її величність, що вони до її послуг, а головний інспектор мистецтв готовий вжити всіх заходів, щоб вволити бажання королеви.

Тридцятихвилинна аудієнція закінчується, гості виходять, і почесна варта знову вшановує їх, як і тоді, коли вони входили до королівського палацу.

Гості повертаються до Папеете, де потрапляють у товариство військових — місцеві офіцери влаштували сніданок на честь губернатора і вибраних громадян Мільярд-Сіті. Шампанське ллється річкою, тости проголошуються без кінця один по одному, і лише о шостій годині катери відчалюють від набережної і повертаються до Штирборт-Гарбора.

Увечері, коли артисти опинились в залі казино, між ними відбувається така розмова:

— Передбачається концерт, — каже Фрасколен. — Що ж ми будемо грати для цієї королеви? Кого вона зрозуміє краще, Бетховена чи Моцарта?

— Ми заграємо їй Оффенбаха, Варні, Лекока або Одрана[106]! — озивається Себастьян Цорн.

— Ні в якому разі! Само собою, це буде «бамбула»! — вигукує Пеншіна й пускається по кімнаті вихилясом, наслідуючи рухи цього негритянського танку,

Зупинка Стандарт-Айленду на острові Таїті має бути досить тривала. Мільярдяни, яких привітно зустріли і французькі власті, і тубільці, віддячують тим, що широко відчиняють перед ними двері, чи, точніше, свої порти. Військові й цивільні громадяни Папеете юрмами заповнюють місто, оглядають околиці, гуляють у парку й по вулицях, і, звичайно, прикрі випадки не затьмарюють установлених добрих стосунків.

На основі взаємності мільярдяни дістають повну свободу відвідувати всі острови архіпелагу, коли комодор Сімкоо буде заходити в будь-які гавані.

Маючи на увазі тривалу стоянку на Таїті, деякі багаті родини забажали переселитися у вілли поблизу Папеете і заздалегідь замовили їх по телеграфу. Вони розраховують влаштуватися там з своїми слугами й каретами на зразок тих парижан, які виїздять до сільської місцевості навколо Парижа, і пожити життям багатих власників, проводити час, як туристи, екскурсанти або мисливці, коли хто з них має нахил до полювання. Одне слово, це буде дачне існування в прекрасному, справді цілющому кліматі, де від квітня до грудня температура хитається між чотирнадцятьма і тридцятьма ступнями.

Серед багачів, яким спало на думку покинути свої особняки заради зручних таїтянських вілл, є й родини Танкердонів і Коверлі. Пан і пані Танкердон, їхні сини й дочки другого дня перебираються у мальовничий швейцарський будиночок, розташований на узгір’ях мису Татао. Пан і пані Коверлі, міс Діана і її сестри також покинули свій особняк на П’ятнадцятій авеню, щоб оселитися в гарнесенькій віллі, захованій серед пишних дерев мису Венери. Між цими двома оселями відстань у кілька миль, і можливо, що на думку Уолтера Танкер дона вона дещо завелика. Але йому несила наблизити один до одного ці два пункти на таїтянському узбережжі. Та,