Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

— сьоме втілення Вішну, тоді як Крішна — восьме. Харкішан — пенджабська форма імені Харкрішна. Харбанс — «Сопілка Крішни», а сопілка — неодмінний атрибут пастушка Крішни, під її чарівні звуки юні дівчата водили радісні хороводи. Ім’я Харбанс мав поет, вірші якого увійшли в Аді-Грантх, священну книгу сікхів. Харідас, «Відданий Харі» — лікар родини Нанаків, з якої вийшов засновник сікхизму Гуру Нанак (1469–1539). Хардіал — домашній жрець цієї ж родини, Харґобінд — ім’я шостого сікхського гуру. Таке ж ім’я має видатний індійський вчений, Нобелівський лауреат Харґовінд Кхорана. Ґовінда, або Ґовінд (пендж. Ґобінд), відзначає індолог О. Баранников, дослівно означає «Відшукувач або Здобувач корів». Це дуже давній епітет богів, у ведах ним означається Індра, але в пуранах (індійських билинах) — одне з імен Крішни (Лаллу, 176). Харбгаджан — «Оспівування Крішни», бо бгаджан — величальна пісня божеству.

Особливе цікаве ім’я Харбір (хінді — Харвір), бо в ньому те саме бір — «богатир», «герой» (хінді — вір, санскр. віра), що й у пендж. Балбір, хінді Балвір і санскр. Балавіра, рясно відбитому в прізвищах запорозьких козаків. Цікаве ім’я Харнам — «Ім’я Харі», тобто «Ім’я Вішну» чи «Ім’я Крішни». Є навіть своєрідний твір — «Харінам-амріта в’якаран» — «Граматика безсмертних імен Харі», що його склав Джіва Ґосвамін (санскр. ґосвамін — «господар», «владика», «всевишній», досл. «власник корів», видозмінене в ґосаїн, тотожне укр. хазяїн). Щоб ілюструвати граматичні правила, автор використав термінологію про той період життя Крішни і його брата, <137> коли обоє зростали серед пастухів у священному лісі Вріндаван. А також використав численні імена Вішну й інших богів, дружніх йому. Така граматика, як на автора, давала учневі не лише граматичні й релігійні знання через реалії, пов’язані з Вішну-Крішною, а й додавала йому святості. Бо він багато разів на день повторював святі імена, а вже це очищало людину від гріха.

Ім’я Вішну-Крішни відбилося в назвах важливих і відомих творів: «Харі-вамша» (досл. «Родовід Харі-Крішни») — ця пам’ятка вважається 19-ю книгою «Махабгарати» і розповідає про родовід, життя Крішни, деякі аватари Вішну й міфи, пов’язані з ними. І хоча «Харі-вамша» ніби додаток до «Махабгарати», обсягом вона перевершує «Іліаду» й «Одіссею» укупі. «Харі-бгакті-віласа» — авторитетна праця з обрядової і ритуальної практики бенгальських вішнуїтів, написана в ХVI ст., автор — Ґопала Бгатта. Ім’я Шіви теж відбилося в назвах творів: «Хара-віджая» — епічна поема про те, як Шіва здолав демона Андгаку; «Хара-чаріта-чінтамані» (ХІІ ст.) — описує давні й тогочасні шіваїстські обряди та ритуали, а ще легенди; з них деякі стосуються місць прощі в Кашмірі.

З іншого боку, творцями відомих творів виступають автори, в іменах яких наявні Харі або Хара: Харінатха — автор правового трактату «Смріті-сара» (ХІV ст.). Є імена Рамдас, Тулсідас, Калідаса, і є ім’я Харідас (санскр. Харідаса) — його мають епічні персонажі й реальні історичні особи. Такий вішнуїт Харідас — майже легендарна постать, видатний композитор і музикант часів імператора Акбара (1556–1605), пісні якого живуть і досі; Тансен, головний музика при дворі Акбара вважав Харідаса своїм ґуру-навчителем. Харібгадра — гуджаратський брахман, що став джайном і автором праць із джайнської міфології та філософії мовами санскритом і пракритом; їх традиція приписує йому півтори тисячі (88 із них на сьогодні виявлено). Інший Харібгадра — письменник VIII — ІХ ст., твір якого на фольклорному матеріалі належить до вершин світової сатири — «Дгуртакх’яна» («Оповідь про шахраїв»). Харівара — поет-брахман ХІІІ ст., писав твори на сюжети «Махабгарати» й «Рамаяни». Харапрасад Шастрі (1853–1931) — індійський санскритолог, автор праць з індійської історії і культури.

Часте Харі в царських іменах і назвах держав. Харішена — цар, один із наймогутніших правителів другої половини V ст. Храмові святині № 16 і № 17 в печерних храмах Аджанти, піддані піднесли саме йому; Харісінха — цар, що 1324 року завоював Непал. <138> Харіпунджая звалося стародавнє царство Мон у Північно-Західному Таїланді, виникле в VII ст.

Ім’я Шіви входить в епітети інших божеств. Хара-даґдга-мурті, досл. «Чиє тіло спалив Хара (тобто Шіва)». Це епітет бога кохання Ками. Він сходить до міфу про те, як Шіва здійснював подвижництво, а Кама, на прохання богів, нишком пустив у нього свою стрілу, щоб Хара-Шіва закохався в Парваті. Стріла Ками досягла мети, грізний бог покохав дівчину й вона стала його дружиною. Та першої миті розгніваний Шіва своїм третім оком спопелив Каму.

Входить елемент харі у важливі терміни, давні й сучасні. Харіхеті, «зброя Вішну», харідгануш, «лук Вішну» — обидва слова означають «райдуга»; харілока, «світ Вішну», харіпура, «місце Вішну» — «рай», «небеса»; харібгакта, «шанувальник Харі» — «вішнуїт»; харіджан, «божа людина» — у сучасній Індії так іще недавно означалися члени недоторканих каст (зараз — «спискові касти»); термін цей ввів в обіг на початку 30-х рр. ХХ ст. Махатма Ґанді, щоб підкреслити необхідність боротьби за їхні права. Махатма Ґанді (1869–1948) — лідер національно-визвольного руху, на чолі з яким 1947 року Індія здобула незалежність. Харіваншрай Баччан, Харішанкар Парсаї, Харікрішна Премі — імена сучасних індійських поетів і письменників.

Харі може бути й другим компонентом у дво-, й у трикомпонентних іменах: Нархарі — видатний гуджаратський поет XIV ст., за фахом — золотар-ювелір; Нарахарі — поет, що стисло виклав мовою каннада «Рамаяну»; Нарахарі-тіртха — вішнуїстський поет ХІІІ ст., писав мовою каннада (одна з дравідійських мов у Південній Індії); Бгартріхарі — видатний санскритський поет-лірик VII ст., перший класик індійської літератури, чиї твори перекладено в Європі; це вперше зробив голландський місіонер-кальвініст Абрахам Рогер у 1651 році рідною мовою. Українською його поезії перекладав перший український санскритолог Павло Ріттер (1872–1939) ще в першій третині ХХ століття. Переклади ці увійшли до його антології «Голоси Стародавньої Індії», яка вийшла 1982 року у видавництві «Дніпро».

Відбитий компонент Хар і в індійських назвах, що, як правило, позначені високим релігійним і соціальним статусом. Ці назви стосуються як Вішну-Харі, так і Шіви-Хари, бо через фонетичну подібність їхніх імен іноді нелегко визначити, котре саме з двох божеств причетне до тієї або іншої назви.

Харіпур — «Місто Харі-Вішну» (пор. місто Вишнопіль на Черка<139>щині, що має прямого двійника в Індії — Вішнупур).

Хардвар, досл. «Двері/Ворота Хари-Шіви» — місто на Ґанзі, відоме місце прощі (штат Уттар Прадеш).