Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Якого демона ти з нами попхався? І чому ми тут? — запитала я, коли ми зупинилися біля будинку, в якому жив Алекс. Та-а-ак, все-таки останній проект Захи Хадід на 28 вест-стріт виглядає дуже по-багатому, як і личить сучасному люксовому житлу.
— По-перше, якби я відпустив вас одних, Софі б скупила пів магазину й обрала таку сукню, за яку отримав би потім і я, і вона, — промовив Алекс і, побачивши мій питальний погляд пояснив. — Ітан мав поїхати з нами, але мав справи, тому був тільки я. Та й мені було цікаво, що ти обереш.
— Зізнайся, ти просто думав, що я куплю щось не те, бо ніколи не бачив мене в сукні, — гмикнула я і ми зайшли в ліфт.
— Не те щоб… — завагався хлопець. — Ти занадто вродлива для того збіговиська, яке побачиш завтра. Не хотілося, щоб сукня була занадто… ефектною.
— Ти мав на увазі «відвертою і вульгарною», — виправила його я.
— Ні, Іс. Я мав на увазі те, що сказав, — усміхнувся хлопець і відчинив двері, пропускаючи мене вперед. — Та тобі навіть хіджаб пасуватиме.
— Тобто повністю оголені плечі й розріз вище коліна це не занадто, як ти сказав, «ефектно»? Знаєш, у тебе громадна квартира. І вікна не одразу впираються в інші. Хоча, якщо врахувати розмір твоїх вікон, то, навіть, бінокля не потрібно, щоб роздивитись, що тут робиться, — промовила я, підійшовши до величезного вікна чудернацької форми. Боюсь подумати, скільки коштує така квартира...
— В тебе ж не буде оголена спина і спідниця не буде короткою, — голос хлопця пролунав ближче й за мить він зупинився за моєю спиною. — Сукня вигідно підкреслить твою фігуру й не покаже нічого зайвого. Усі осліпнуть від твоєї краси, — його дихання торкнулося мого вуха.
— Було б що підкреслювати… — пробурмотіла я. — Ти мене переоцінюєш.
— Я якраз усе прекрасно бачу, — хитро промовив Алекс і його руки опустилися на мої стегна, повільно підіймаючись до талії й зупиняючись у районі грудей. — Хіба не ідеальна фігура? Я вважаю, таку ще пошукати потрібно, — тихіше додав він і торкнувся вустами моєї шиї.
— Ч-чекай, — я повільно відсторонилася, обернувшись до нього обличчям. Алекс тієї ж миті зімкнув руки в мене на талії. Хитра усмішка завмерла на його обличчі. — От ти зараз знову наслідиш, а я не зможу завтра це сховати, — невдоволено пробурмотіла я.
— Ну й нехай, — коротко сказав хлопець і наблизився, щоб поцілувати.
— Ну звичайно, не тобі красу наводити завтра, — буркнула я, відхилившись від хлопця.
— Не дражни мене, вогнику, — Алекс зблиснув своїми хитрющими очима і притиснув мене до декоративної колони, що стояла між вікном і диваном.
— Я? дражнити? Та ніколи в житті, — гмикнула я і, усміхнувшись, першою поцілувала хлопця.
Алекс підчепив пальцями резинку й потягнув її, від чого моє волосся, так старанно зібране у хвіст, знову розсипалось по плечах і впало на обличчя. Та це не відірвало нас від приємної справи. Мої пальці один за одним розстібали дрібні ґудзики на сорочці Алекса, у той час, коли він позбавлявся від моєї майки, що так йому заважала.
— Ти вирішив влаштувати шоу своїм сусідам? — запитала я, розірвавши поцілунок. — Хоча, знаючи тебе, вони таке вже не вперше бачать.
— І-і-іс, вогнику, краще помовч, — пошепки промовив Алекс у самі вуста і знову впився поцілунком.
В якусь мить ми опинилися на дивані, остаточно втрачаючи відчуття часу. Від одягу, що залишився, позбулися швидко. Та миритися зі своїм становищем я не стала, тому трохи поопиравшись, Алекс сів і посадив мене зверху.
— Так набагато краще, — усміхнулась я і, перекинувши волосся на одну сторону, нахилилась до його шиї. — Буду мстити, кусака.
— Я весь твій, вогнику, — задоволено промовив він, заплющуючи очі.
Прокинулась я від того, що мене, замотану в плед, кудись несли. Схоже, я так і заснула на дивані в обіймах Алекса. Щось я зовсім у калюжку почала поряд з ним розпливатись…
— Прокинулась? — здивувався хлопець, глянувши на мене, й усміхнувся. — Вибач, не хотів тебе розбудити. Зараз ляжемо на ліжко й далі спатимеш.
— І як тебе руки не болять, таку вагу носити… — буркнула я. — В мене Найт вдома негодований. Хто коту їсти дасть?
— Якщо хочеш, можу сходити, — мене положили на ліжко й накрили ковдрою.
— Ти здурів, Стюарте! — обурилась я. — Тобі сказали вдома сидіти і не вештатися туди-сюди.
— А кіт? — хлопець сів поруч.
— Піду додому й сама погодую, — буркнула я і зібралася піднятись.
— Сиди, — Алекс притримав мене за плечі й посадив назад. — Все-таки буде краще, якщо ти переїдеш до мене. У мене місця більше, і зайві люди не знають, де я живу, — пробурмотів він і вийшов з кімнати.
— Ти що робити зібрався? — крикнула я.
— Я? — хитро усміхнувся Алекс з телефоном біля вуха, повернувшись у кімнату. Погляд вловив кулон на його шиї — не знімає. Я ледь стримала усмішку. — Хей, Джейкобе, ти зараз де?
— Стюарте! Ану дай телефон! — шикнула я і спробувала відібрати його.
— Чи можна організувати мені персональну охорону у вигляді Карісси? — запитав він з усмішкою від вуха до вуха, відхилившись від моїх рук. — Ага, окей. Ми завтра будемо там разом. Але є одна деталь. Може хтось із вас забігти до неї й погодувати Найта? А то мене не пускають, а якщо Іса зараз піде, то її потім не витягнеш.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім», після закриття браузера.