Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зі слухавки почулася відбірна лайка… ну, Джейк мало коли стримувався.
— Знайшли коли шури-мури крутити! — крикнув демон. Це я чітко почула, адже це було голосно, а Алекс відхилив телефон від вуха.
— То що? Погодуєш? — запитав хлопець і ввімкнув гучномовець.
— Дай-но мені тільки тебе побачити завтра, Стюарте. Всю дурість із тебе виб’ю! Коли ти станеш серйозним? — почулося зітхання. — Я зроблю це виключно зі співчуття до кота, якого покинули напризволяще.
— Джейку! — крикнула я.
— Що, Джейку? — буркнув демон. — У вас дійсно все серйозно?
— Серйозніше немає куди, — швидко промовив Алекс.
— Це спільна думка чи тільки твоя? — запитав Джейк, а вампір в очікуванні глянув на мене.
— Серйозно… — зітхнула я, відвівши погляд. І що я витворяю…
— Навіть так… гаразд, завтра поговоримо. Тільки не змушуйте нас чекати. І використайте ніч, як потрібно — поспіть. Каріссі чергувати завтра, — промовив Джейкоб і відбився.
— Він усе розповість Нолу, той не здивується і Джейк збіситься ще більше. Ми завтра вислухаємо все, що він про нас думає, — зітхнула я і відкинулась на ліжко.
— Думаю, воно того варте, — задоволено промовив Алекс і ліг поруч. — поділися ковдрою, не будь скупердяйкою.
— Я подумаю, — гмикнула я й обернулася до нього спиною.
— Подумає вона… — буркнув хлопець, відібравши в мене половину ковдри, накрився й обійняв мене. — Завтра складний день, тож виспатись дійсно потрібно. Добраніч, вогнику, — промовив Алекс і поцілував у маківку.
— Добраніч… і все-таки ти кусака.
— Ну подобається мені твоя шия, що такого? — усміхнувся хлопець.
— Шия, чи запах моєї крові? — уточнила я.
— І те, і друге. Я ж не сильно кусаю…
— Ще цього бракувало… — буркнула я й заплющила очі, провалюючись у сон.
Та довго я не проспала. Розплющила очі в цілковитій тиші й темряві, відчуваючи, що страшенно зголодніла. Хто б сумнівався… я ж не їла нічого цілий день. Значить, пограбую холодильник Алекса… думаю, не збідніє.
Поглянула на хлопця — він, навіть, уві сні усміхається. Що ж йому там сниться? Хто б міг подумати, що буду спокійно спати в обіймах цього настири. Що його поведінка перестане мене дратувати, що насолоджуватимусь часом, проведеним поруч з ним… ще й кулон віддала. Що він робить зі мною? Я ледь відчутно провела долонею по щоці Алекса, потім по шиї. Усміхнулася. Тепер я готова розпрощатися з минулим. Накрила його ковдрою й безшумно піднялася.
І що мені одягнути? Знала б, що так вийде — узяла б щось з дому. Зітхнула й тихо відчинила двері в гардеробну. Позичу сорочку в Алекса, не буду хвилювати сусідів. А то, хто знає, може, поруч живуть любителі позаглядати у вікна? Накинула сорочку, що ледь прикривала сідниці, на голе тіло і, не застібаючи, попрямувала на кухню.
Увімкнула світло, заглянула в холодильник. Ех… не густо. Гаразд, обійдуся сандвічами. Дістала все потрібне, нарізала хліб і хотіла взяти сир, але почула, як щось клацнуло й тихо відчинилися двері. Вхідні двері. Не зрозуміла… хтось ще має ключі до квартири Алекса? Не думаю. Перехопила ніж у руці зручніше, застібнула кілька ґудзиків і притиснулася до стіни, щоб мене не побачили раніше часу. Увімкнене світло видавало мене, але краще так, ніж взагалі ніяк.
Почулися повільні, обережні й майже безшумні кроки. Тільки-но непроханий гість показався з-за стіни, я одразу ж зробила випад, маючи намір добряче поранити його. Те, що це Софі чи Ітан, якого я досі не бачила, було виключено. Не будуть вони просто так посеред ночі з’являтись.
Та чоловік, а те, що це був чоловік, було зрозуміло вже по статурі й росту, зреагував блискавично і відскочив вбік.
— Гей! Так і вбити можна, — промовив незнайомець, піднявши руки.
Високий, худощавий, світлошкірий чоловік із темним, майже чорним, волоссям і блакитними очима відверто витріщався на мене, а на тонких вустах з’явилася хитрюща посмішка.
— Я те й намагалася зробити, — невдоволено промовила я, поправивши сорочку. Хай витріщається, доки може. Зараз я йому вік вкорочу і вже не буде такої можливості. — Ти хто такий?
— Якщо ти чергова пасія Алекса, то в нього чудовий смак, — посмішка стала хтивою, а погляд пройшовся по моїх ногах і зупинився на грудях, що були прикриті волоссям. — Не хочеш зі мною ближче познайомитися? Бачу, ти войовнича — буде цікаво, — промовив він і підійшов ближче, простягуючи руку. Я тільки стиснула ніж міцніше. — Віддай мені цю штуку. Вона небезпечна, знаєш? — м’яко промовив він, наче говорив з дитиною. Та було щось таке в його голосі, що аж мурашки по спині пробігли. Здається, цей чоловік не надто приємна людина… вампір.
— Тримай руки при собі, Лукасе, — пролунав розлючений голос Алекса і він миттю опинився в мене за спиною, розвертаючи обличчям до себе. На мої плечі опустився довгий махровий халат. — Віддай ножа, вогнику. Він тобі не знадобиться, — лагідно промовив він, наглухо застібаючи сорочку, у якій я стояла.
Глянула на блондина й мовчки поклала ніж на стіл неподалік. Попри лагідний тон, він мало не скрипів зубами. Він явно не радий бачити… брата? Я поглянула на темноволосого.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім», після закриття браузера.