Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це доволі довга історія, але я постараюсь розповісти тобі все в загальному. — Я прокашлявся й міцніше стиснув свій стаканчик з кавою. — Коли моя мати ще була жива, то вона хотіла відкрити стипендіальний фонд у нашому універі. Проте, вона не встигла цього зробити... — Мія відклала своє печиво й поклала свою руку поверх мої. Я важко видихнув і легко посміхнувся. — Ксенія вирішила продовжити її справу та заснувати фонд на честь мами. Спочатку вона вирішила порадитись зі мною. Я підтримав її ініціативу. Сьогодні ж ми ходили до містера Брука, щоб обговорити це питання і трохи затримались. Ось і вся історія.
Я перевів погляд і надкусив печиво. Воно виявилось дуже смачним.
Було складно обманювати Мію, проте, якщо розібратись, то в моїх словах була частка правди й ця невеличка брехня була заради блага Ксенії.
— Це справді дуже хороша ідея. Надіюсь, що у вас все вийде.
— Інакше й бути не може... І ще дещо. Ми так і не обговорили пропозицію тієї дизайнерки. Як її? — Я намагався згадати її ім'я, але в мене погано виходило. — Карла? — Мія заперечно похитала головою. — Можливо Келлі?
— Кейт! — вигукнула моя дівчина.
— Точно, Кейт.
Мія почала шукати щось у своїй сумочці.
— Вона залишала нам свою візитку. Ось. Знайшла! — Мія помахала в мене перед лицем яскравим клаптиком рожевого паперу.
— І яким буде наше рішення? Ти хочеш прийняти її пропозицію чи відхилити? — Мія опустила плечі й підперла рукою лице.
— Її поява була такою несподіваною. Чесно кажучи, то вона ошелешила мене. Проте, мене справді зацікавила її пропозиція. Це буде для нас хорошим досвідом. Яка твоя думка щодо цього? — запитала Мія.
— Я погоджуюсь з тобою. Думаю, що буде круто попрацювати в ролі моделей. Та й спробувати виготовляти свої речі не просто для університетських проєктів. Ти можеш собі уявити, як мешканці Нью-Йорка ходять в одязі, який ми самі придумали? В дитинстві я міг лише мріяти про це! — признався я.
— І я теж. — Мія радісно поглянула на мене.
— Думаю, що наша відповідь очевидна. — Вона схвально кивнула й передала мені візитку. Я швидко забрав клаптик паперу й почав переписувати номер телефону у свій смартфон.
— Добрий день, місіс Вільямс. Це Алекс Грей. Ми бачились з вами в університеті під час показу.
— Привіт. Так, Алексе, ви вже прийняли рішення на рахунок моєї пропозиції? — поцікавилась Кейт.
— Так. Ми з Мією згодні. Думаю, що це буде цікаво для нас обох.
— Ви зробили правильний вибір. Я дуже рада. Я планувала провести фотосесію в суботу. Вам буде зручно о другій годині?
— Так. У нас не було планів на цей час.
— Гаразд. Тоді до суботи. Після фотосесії обговоримо всі деталі нашої співпраці. Адресу я скину вам повідомленням зовсім згодом.
— Ок. До зустрічі.
Я закінчив виклик і спрямував свій погляд на Мію.
— Це так бентежно. Раніше я ніколи не брала участь в фотосесіях, — призналась вона.
— Діамантику, про яке хвилювання може йти мова? Ти найпрекрасніша дівчина на цьому світі. Впевнений, що ти будеш виглядати просто неперевершено. — Я широко посміхнувся і притягнув Мію до себе за талію.
— Мені так пощастило з тобою. Я справді дуже рада, що доля подарувала мені такого хлопця. — Я поцілував її у скроню й ми разом підвелись, бо пролунав дзвінок.
— І мені дуже пощастило з тобою. — Я взяв сумочку Мії й ми попрямували в потрібну нам аудиторію.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.