Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

— Бідолаха… — жалісно озвалася Сашка, а за мить моїх губ торкнувся край кухля. Звичайна вода… Але яка смачна.

Чорт… З чого це мене так вштирило? Я ж учора нічого крім двох келихів вина не пив? Навіть із пивом не змішував.

— Дякую…

— На здоров’я. Зараз каву зроблю. А де та прошмандовка? Ні сорому, ні совісті. Домовлялися ж зовсім не так!

— Не знаю… Я ще навіть не прокинувся…

Вода допомогла, і я вже впевненіше спробував сісти. Рука ковзнула по простирадлі і… я згадав. Гроші… На ліжку не було жодної монетки.

— Дивно, — озвалася Сашка. — У ванній її немає. І одягу не видно. Куди вона зранку посвистала? На пробіжку, чи що? Фігуру береже? Це правильно. Старість вона швидко приходить і все відвисати починає, якщо за собою не стежити… — продовжував бурчати Горобчик, гримаючи посудом на кухні.

А я поліз до інтерфейсу.

Угу. Так і є…

«Неігровий персонаж Олена Кальміус «Лиса» залишила групу «Без назви». Ви більше не можете бачити її інвентар та відстежувати на карті місце знаходження персонажа».

Дівчина вирішила не ризикувати. Взяти, що є, і піти на англійський манер. Мабуть, боялася, що раніше чи пізніше, мене все ж таки вб'ють, і вона знову залишиться ні з чим. А тут така спокуса. П'ятсот золотих кредитів. Та за меншу суму люди готові вбивати. А вона просто втекла… Я злюсь? Ні… Абсолютно. По-перше, — для мене зараз це не гроші, крихти. А по-друге, — вона мені не дружина і навіть не наречена. Бути разом і в горі, і в радості не присягала. Жаль тільки, «прощальна» ніч через підмішане у питво снодійне змазаною вийшла. Навіть згадати нічого… Ну, то таке. Загалом, нехай буде щасливою. Я не в претензії. У мене Горобчик є. Ця вже точно не зрадить.

— Пішла від нас Олена. Не шукай?

— В сенсі? — Сашка з'явилася у дверях кухні. — Ти її послав за чимось?

— Ні. Просто втекла.

— От фарбована сучка! Після всього, що ти зробив для неї? Ні, якщо дівка в душі повія, то хоч освяти її — натуру не зміниш. Однак наверх вилізе.

— Забий... Вона вирішила, що без нас їй буде краще. Має право. Зрештою, вона вільна людина, а не моя рабиня. Тож забудь. Вважай, що її і не було ніколи. І звари вже нарешті мені цю чортову каву!

Мабуть, я все ж таки не так легко поставився до втечі Олени, тому що в останніх інтонаціях було занадто багато злості.

— Не рабиня… — долинуло з кухні тихе бурчання. — А я рабиня, так? На мене і кричати можна ...

Довелося злазити з ліжка і шльопати босоніж на кухню. Там відловлювати дівчисько, цілувати та вибачатися. Нашіптуючи на вушко, що вона найкраща, що нам добре вдвох... адже було ж так? Значить, ніхто більше і не потрібен.

Останній аргумент виявився найпереконливішим, і вже через хвилину, я був обласканий, зацілований і відправлений вмиватися, а Сашка, задоволено наспівуючи, запалила газ під джезвою.

Холодний душ і кухоль гарячої кави остаточно прогнали вчорашній дурман і до того моменту, коли в будинок увійшов Касперський, я був уже в повному порядку.

— Ну що? Готовий до серйозної розмови? — з ходу почав він, ледь переступивши поріг.

— Чому ні? Кави?

— Не відмовлюся… А білявка де? — провів очима Сашку поліцмейстер. — Вуха не грітиме? Чи ти їм повністю довіряєш?

— Довіряв… — промовив я машинально. Мабуть, все ж таки не до кінця прокинувся.

— Не зрозумів? — насторожився Касперський. — Я чогось не знаю?

— Власне нічого особливого. Дрібні непорозуміння… Усередині групи.

— Втекла сучка… — розставила акценти Сашка, подаючи каву поліцмейстеру.

— Ну, можна й так сказати, — не став я вдаватися до подробиць. — Загалом нас у команді тепер двоє.

— Повернути? — спокійно поцікавився Касперський, якого моє повідомлення, мабуть, зовсім не здивувало. Втім… ні, я все ще туплю… Ясний пень, що він не залишив нас без нагляду, і всі пересування Оленки зафіксували та доповіли. Можливо, що й зараз відстежують.

— Ні, ні… Це її рішення… Навпаки. Хотів попросити, приглянути. Місто чуже. Нікого не знає. При грошах... Точно вляпається кудись.

— Вже… — хмикнув поліцмейстер, потягуючи з чашки. — Ммм... Відмінна кава. Можна ще кухоль. Бо я сьогодні всю ніч на ногах.

— Якщо хочете, щоб я пішла, то й скажіть… — пирхнула Сашка, розвертаючись до дверей на кухню. — Трясця… Куди не плюнь — у всіх таємниці… секрети.

— У сенсі «вже»?

— Ну, так вона вночі звідси прямо до Керима побігла. Мабуть, сподівалася вмовити його зробити їй документи.

— І що?

— Трахнув її на пару з братом, а потім за поріг виставив. Керим хоч і ласий на білявок неймовірно, але не настільки, щоб мені дорогу переходити. А щодо грошей… Якщо вони в неї й були, то зараз точно нема. Агент доповідав, що від Керима вона практично гола пішла. Увесь одяг і речі, які при ній були, в лавці залишилися. Дівчина в одній блузці вискочила… Нікуди було гаманець сховати… Загалом, вона зараз у Фатіми. І, наскільки я знаю цю відьму, твоя дівчина там і залишиться. А з її зовнішністю і характером, туди дуже скоро зачастять із пізніми візитами найвпливовіші та найзаможніші чоловіки нашого міста. Може, й сам навідаюся. Серед перших. Поки товар свіжість і лиск не втратив.