Читати книгу - "Квася і Миколик, S Batura"

— Миколику!

Вертихвістка схопила за футболку чоловіка.

— Там такі браслети, сережки, сукні та купа сувенірних цукерок! Сьогодні на вечерю не піду, побережу фігуру. А вже завтра, коли ти язика проковтнеш, загуляю від душі, — явно дозволила собі бовкнути зайвого жінка.

Однак голодний бичок сприйняв це буквально.

— О, так-так! Мені б зараз язика, заливного свинячого. Або відвареного з хріном. Та хоча б якогось, — закрутив головою Микола, однак жодних свиней довкола не було.

Парочка заглибилася у крамничку, де її зустрів вусатий продавець у колоритному сукняному жупані та широких штанах.

— Ласкаво прошу, любі мої, — трохи відірвався він від кількох гостей, котрі ніяк не могли визначитися, якого розміру взяти сорочки.

— Коханий, може, візьмеш обидві? — запитала молода дівчина у хлопця, що і так і сяк тулив до тіла бавовняний виріб. — Як одна не підійде, віддаси братові, він у тебе трохи мілкіший.

— Беремо обидві! — голосно звернувся до продавця хлопець.

І додав:

— А моїй перлинці, — поглянув він на дівчину, — запакуйте кілька нічних сорочок Марії. Подейкують, вони приносять вдачу.

— Хіба? — зацікавилася словами незнайомця Квасолина.

— Аякже, — відчув додаткову вигоду продавець. — Треба брати кілька.

Він вдався до підприємницької хитрості:

— От скільки ночей у замку проведете, стільки ж і повинно бути сорочок. Повірте, — захитав головою чоловік, — усі мрії здійсняться. Принаймні так говорить легенда. Адже Марія любила по кілька разів на день змінювати вбрання й дуже сердилася, коли не встигала і від неї тхнуло потом.

Вигадливий вусань знизив тон:

— Подейкують, вона завжди приходить, коли туристи забулися помитись і не вдягнули щось новеньке з тутешньої крамнички. Таке чудить, ай-ай-ай, — він знову захитав головою.

— Миколику, — смикнула за футболку чоловіка Квасолина, — ти сьогодні не миєшся. Перевіримо твою мужність перед обличчям потойбічного.

— Я жерти хочу — прошепотів у відповідь голодний бичок, не звертаючи уваги на розмови у крамниці. — Може, дозволиш мені шоколадку?

Він поглинав очима стос дерев’яних коробок з фігурним різьбленням у вигляді плиток шоколаду.

— Миколику, тобі не можна, — суворо мовила дружина. — А от я залюбки скуштую, бо худа, як тріска.

Вона підморгнула вусаню, котрий вже віддав куплене молодій парі та кинувся виконувати забаганки Квасолини: спочатку шоколад, потім кольорові браслети, сережки й хвилин двадцять біля дзеркала з притуленою до грудей нічною сорочкою з бавовни, наче закрутила довкола себе світ ласа до цікавинок гарнюня. І так тривало доти, поки живіт голодного бичка не заіржав на всю крамничку, а його власник захитався, ніби збираючись віддати Богові душу.

— Нам час до палат, — навіть трохи злякалася Квасолина, що її голодний бичок ненароком зчахне і запланована історія про язик не прокотить. — І негайно!

Вона запхнула до рота одразу кілька шматочків шоколаду і зовсім незрозуміло додала:

— Не хочеться, щоб Марія пройшла повз дверей. Миколику, нам треба негайно у ліжко!