Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Городничий. А Держиморда де?
Часний пристав. Держиморда поїхав на пожежній трубі. Городничий. А Прохоров п’яний?
Часний пристав. П’яний.
Городничий. Як же це ви так допустили?
Часний пристав. Та Бог його знає. Вчорашнього дня трапилася за містом бійка, — поїхав туди для порядку, а повернувся п’яний.
Городничий. Послухайте-но, ви зробіть ось що: квартальний Пуговіцин… він високий на зріст, то хай стоїть для благоустрою на мосту. Та розкидати нашвидку старий паркан, що біля шевця, і поставити солом’яну тичку, щоб схоже було на планування. Воно, що більше руїни, то більш визначає діяльність градоправителя… Ох, Боже мій, я й забув, що біля того паркана навалено на сорок возів усякого сміття. Що ще за гидке місто: тільки-но де-не-будь воздвигни який-небудь пам’ятник або просто паркан, чорт їх знає, звідки й нанесуть різної гидоти! (Зітхає.) Та коли приїжджий чиновник питатиме службу, мовляв, чи задоволені — щоб говорили: «Всім задоволені, ваше благородіє»; а котрий буде незадоволений, то йому потім дам такого незадоволення… О, ох, хо, хо, хо! грішний, многогрішний (бере замість капелюха футляр). Дай тільки Боже, щоб минулося все найшвидше, а там я приліплю вже таку свічку, якої ще ніхто не ліпив: на кожну бестію купця накладу приставити по три пуди воску. О, Боже мій, Боже мій! їдьмо, Петре Івановичу! (Замість капелюха намагається одягти паперовий футляр.)
Часний пристав. Антоне Антоновичу, це коробка, а не капелюх.
Городничий (кидає її). Коробка так коробка. Чорт з нею! Та якщо запитають, чому не збудовано церкву при богадільні, на яку п’ять років тому було асигновано суму, то не забули б сказати, що почала будуватись, та згоріла. Я про це й рапорта подавав. А то, чого доброго, хто-небудь, забувшись, здуру ляпне, що вона й не починалася. Та сказати Держиморді, щоб він не дуже давав волю кулакам своїм; він для порядку всім ставить ліхтарі під очима — і винному, і невинному. Їдьмо, їдьмо, Петре Івановичу! (Іде й повертається.) Та не випускати солдатів на вулицю, без усього: ця капосна гарніза натягне тільки поверх сорочки мундир, а знизу нічого нема.
Усі виходять.
Ява VI
Ганна Андріївна і Марія Антонівна вбігають на сцену.
Ганна Андріївна. Де ж, де ж вони? Ах, Боже мій… (Одчиняючи двері.) Чоловіче! Антоша! Антоне! (Говорить швидко.) А все ти, а все через тебе. Порпаєшся й порпаєшся: «Я шпилечку, я косиночку». (Підбігає до вікна й кричить.) Антоне, куди, куди? що, приїхав? ревізор? з вусами! з якими вусами?
Голос городничого. Потім, потім, матінко!
Ганна Андріївна. Потім? подумаєш, потім! Я не хочу потім… Мені тільки одне слово: що він, полковник? Га? (Зневажливо.) Поїхав! Я тобі пригадаю це! А все ця: «Мамочко, мамочко, стривайте-но, зашпилю ззаду косинку; я зараз». Ось тобі й зараз! Ось тобі ні про що й не дізналися! А все кляте кокетство; почула, що поштмейстер тут, і давай перед дзеркалом маніжитись: і звідси, і звідти підійде. Уявляє, що він до неї залицяється, він просто тобі робить гримасу, коли ти одвернешся.
Марія Антонівна. Та що ж робити, мамочко? Все одно, за дві години ми про все дізнаємося.
Ганна Андріївна. За дві години! уклінно дякую. Ото втішила відповіддю. Як ти не надумала сказати, що за місяць ще краще можна дізнатися. (Перехиляється у вікно.) Гей, Явдохо! Га? що, Явдохо, ти чула, там приїхав хтось?.. Не чула? дурепа яка! Махає руками? хай махає, а ти все б таки його розпитала. Не могла про це дізнатися! в голові дурниці, все женихи сидять. Га? швидко поїхали! та ти побігла б за дрожкою. Біжи, біжи зараз! Чуєш, побіжи, розпитай, куди поїхали; та гарненько все розпитай, що за приїжджий, який він, чуєш? підглянь у щілинку й дізнайся про все, і очі які: чорні чи ні, і за хвилину біжи сюди, чуєш? Швидше, швидше, швидше, швидше! (Кричить доти, поки не спадає завіса. Так завіса і закриває їх обох, що стоять біля вікна.)
Дія друга
Маленька кімната в гостиниці. Ліжко, стіл, чемодан, порожня пляшка, чоботи, щітка для одягу та інше.
Ява І
Йосип (лежить на панській постелі). Чорти б його взяли, їсти так хочеться, і в животі тріскотня така, начебто цілий полк засурмив у сурми. От, не доїдемо, та й годі, додому! що ти маєш робити? Другий місяць пішов, як уже з Пітера! Просвистів у дорозі грошики, голубчик, тепер сидить і хвоста під себе, і не гарячкує. А вистачило б і добре б вистачило на прогони; ні, бачиш ти, треба в кожному місті показати себе. (Перекривляє його.) «Гей, Йосипе, піди подивися кімнату, та кращу, та обід замов найкращий: я не можу їсти поганого обіду, мені потрібен кращий обід». Добре, якби справді було щось путяще, а то ж єлистратишко[16] звичайнісінький. З подорожніми знайомиться, а потім в карти — от тобі й догрався! Ех, осточортіло таке життя! їй право, на селі краще: воно хоч нема публічності, так і турботності менше; візьмеш собі бабу, та й лежи весь вік на полу та їж пироги. Ну, хто ж заперечує, воно, звісно, коли правду казати, то життя в Пітері краще за все. Гроші б тільки були, а життя тонке й політичне: кеятри, собаки тобі танцюють, і все, що бажаєш. Розмовляє все на тонкій делікатності, хіба що тільки перед дворянством поступиться; підеш на Щукін[17] — купці тобі кричать: «Шановний!» На перевозі у човен з чиновником сядеш; кумпанії захотів — іди до крамнички: там тобі кавалер розповість про табори й оповістить, що кожна зірка означає на небі, так от як на долоні все бачиш. Стара офіцерша забреде; покоївка інколи зазирне така… фу, фу, фу! (Посміхається й трясе головою.) Галантерейне, чорт забирай, поводження! Нечемного слова ніколи не почуєш, кожний тобі говорить «ви». Набридло йти — береш візника й сидиш собі, як пан, а не захочеш заплатити йому, — будь ласка: біля кожного будинку є наскрізні ворота, і ти так шугонеш, що тебе ніякий сатана не знайде. Одне кепсько: іншим разом добре наїсишся, а іншим мало не луснеш від голоду, як тепер, приміром. А все він винний. Що з ним поробиш? Батенько надішле грошики, щоб ото їх приберегти — куди там!.. Пішов гуляти: їздить візником, щодня ти діставай у кеятер
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.