Читати книгу - "Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало"

Надворі було добре. Не холодно, але і не жарко. Що це була за пора року, Оксана не зрозуміла. Дивна якась пора. І на весну не схоже на перший і навіть на другий погляд. І на осінь якось не дуже, не кажучи вже про зиму. А для літа недостатньо спекотно. Було б це літо, Оксана його б полюбила.

Вона йшла по неширокій вулиці, вимощеній брущаткою. Старовинна така на вигляд вулиця, по обидва боки будинки з рудої цегли. У будинків гарні ганки, дерев’яні вікна, іноді з кольоровим склом в верхніх заокруглених частинах. А коло ганків звичайні плетені кошики, в котрих ростуть квіти. Дерев на цій вуличці не було. Деревам тут рости ніде.

Перехожі зустрічалися. Вони витріщалися на одяг Оксани. Чи через то, що він загалом мав дивний вигляд на їх тлі. Чи через те, що вона була в лляних штанах, а всі зустрінуті жінки — в сукнях, або спідницях. Але агресію ці перехожі не проявляли. Іноді навіть здоровались. І вже на п’ятому такому привітному до потраплянки дійшло, що вона їх розуміє.

І відьму розуміла.

І викрадача.

І всю їх компанію.

— Мабуть магія, — вирішила дівчина не забивати собі дурним голову і рішуче повернула в провулок.

Як виявилося, зробила вона це не дарма. Провулок вивів на більш широку вулицю. На ній було більше людей. А ще траплялися дерева, магазинчики і навіть щось підозріло схоже на звичайну кав’ярню. Ось чого не було, так це машин, що і не дивно. А іще коней, що якраз дивувало.

— Може це зона для пішоходів? — спитала саму себе і рішуче пішла далі. Цікаво ж.

Повернувши в ще один провулок, Оксана вийшла до базарчика, йти на який не ризикнула. Бо хто їх знає, як там торгуються і чи не беруть гроші за роздивляння? А за базарчиком була ріка. Широка, з мостом, але без затягнутої в камінь набережної. На березі річки радісно зеленіла трава і росли дерева з довгим червонуватим листям і гнучкими гілками. Дівчина підійшла до одного з них, потеребила жорсткий листок, посміхнулася.

— Я б не радив, русалки образяться, вони тут на гілках катаються, — захекано проговорили за спиною.

Оксана обернулася і зовсім не здивувалася, побачивши там знайомого гнома в червоній шапочці і зеленому комбінезоні. Знадобилася і знайшли, як вона думала. Можливо через магічний шар відшукали, а потім кинулись наздоганяти. Ну, чи послали гнома, котрого було не шкода. Бо що, якщо буйна майбутня робітниця захоче переслідувача втопити?

— До речі, — згадала дівчина, про що саме забула: — Як вас хоч звати, шановний?

І знав би хтось, яких зусиль їй біло варто не назвати гнома нещасним. Ледь зуміла, причому, в останню мить.

— Кирп, — заусміхалося це чудо. — А нашого дракона звати Микаль, це його так матінка назвала. Зазвичай у драконів довші і складніші імена.

— Пощастило йому, — кивнула дівчина, розвернулася, відійшла від русальчиного дерева і пішла собі далі. У неї ж тут екскурсія, а там, вдалині, цікавий жовтий будинок видніється. Саме того жовтого відтінку, котрий з медом у неї асоціювався.

— Потрібно повернутися, — заявив гном, забігши вперед дівчини, як дрібненький песик на прогулянці, котрому обов’язково потрібно заплутати хазяйку в повідок. І в очі точно так же заглядав.

— У мене післяобідня прогулянка, — сказала Оксана, подивившись на небо і впевнившись, що сонце приблизно там, де і повинно бути після обіду. — Корисно для шлунку і фізичної форми.

— Але ж небезпечно самій, загубишся, — розгубився Кирп.

— У мене чудова пам’ять, — заявила Оксана, у котрої вона дійсно була чудова, але не тоді, коли потрібно було запам’ятати дорогу кудись, або звідкись. Але ж не казати, що вона була впевнена: раз вкрали, значить знайдуть, бо потрібна.

— І хтось може поганий трапитися! Тут бувають прибульці з не дуже хороших світів. Буває, що й на дівчат нападають, немісцевих особливо, а в тебе одяг дивний, — спробував звернутися до жіночого розуму гном.

Жіночий розум згадав анекдоти про самого себе і широко-широко посміхнувся. І це проявилося у Оксани на обличчі, бо бідний гном, котрий йшов ледь не задом на перед, спіткнувся, замахав руками  негарно усівся прямо в єдину калюжу на всій вулиці.

— Я кунфу знаю, карате знаю, бокс знаю і ще безліч страшних слів, — поділилася дівчина таємним. — І я гарна. Я як посміхнуся, всі попадають.

Кирп, почувши цю заяву навіть передумав вставати з калюжі і розгублено закліпав.

Оксана теж закліпала, зображаючи домогосподарку з реклами, котра в захваті від нового віника і гелю для миття посуду.

— Не холодно? — спитала, бо гном зовсім знітився і явно не знав, що з цією дурепою тепер робити. А в те, що він зможе кудись потягнути силою, чомусь зовсім не вірилось. Ну, не бойовий цей гном на вигляд і все тут.

— Ні, — сумно відповів він, дозволив Оксані виловити себе з калюжі і ображено продовжив: — Мені пообіцяли чудову робітницю, котра буде у всьому розбиратися. Інакше я б не погодився.

— Да? — Оксанин розум різко забув усі анекдоти і націлився на таємницю, чи щось таке. — А ось тут мені подробиці потрібні.

Озирнулася, схопила Кирпа за руку і поволокла до будиночку, котрий був дивовижно схожий на пивний бар. Аутентичний такий. Дерев’яний. З обов’язковою бочечкою на підставці коло входу.

Гноми ж люблять пиво, правильно? Навіть якщо вони ходять в червоних шапочках і полюбляють сидіти в калюжах посеред вулиці.