Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

Шепіт молитви гуляв разом з вітром, і на одній вулиці вона натрапила на відкрите вікно, звідки доносився солодкий та болісний смак молитви, живе повітря, сповнене світла, яке змушувало затримувати подих. Карро наблизилася до вікна і зазирнула всередину. На підвіконні ріс красивий зелений базилік. Деякі люди надіялися, що він захищає від злих сил та очищає ауру, але от Карро він не захистив. Тому вона уважно спостерігала за чоловіком у чорній рясі з хрестом у руках та ще одним чоловіком, обличчя якого не бачила, лише потилицю з чорними короткими волоссями.

Від них йшла дуже чиста енергія, яка мала б її злякати, але, навпаки, подібно тендітному нічному метелику, вона летіла на яскраве, але смертельне для себе світло. 

У цьому їй не було рівних – її постійно тягнуло туди, ніби хтось дуже давно схопив її за руки й вів у потрібному напрямку. Карро заплющила очі, щоб через секунду знову їх відкрити та дивитися на молодого чоловіка з синіми очима, які мерехтіли навіть у темряві, розбиваючи вогні каміна. Вона відразу зрозуміла, хто це. Янгол. Справжній янгол, який знаходився всього на відстані декількох метрів від неї й міг її відчути. В неї затремтіли ноги та руки, вона трохи сповзла додолу і заплющила очі.

– Він мене не помітив, – подумала вона і вже збиралася бігти, коли різко опанувала себе: якщо вона побіжить так, як тільки що хотіла, це буде дуже гучно, і вони точно помітять. Карро закрила очі долонями, прислухаючись до спокійних голосів. Вона їх не бачила, але вже намалювала картинку в голові, і лише підставляла репліки до її тільки що завершених образів.

Вони сиділи біля гарячого полум’я, відчуваючи тепло на шкірі та тішачись розмовами про сьогоднішній день. Янгол, якого вона так боялася, сидів без посмішки; його спокійне обличчя було видно ясно — не похмуре, а просто спокійне, навіть крижане, ніби маска з льоду або воску. Карро ще сильніше заплющила очі. До неї давно підступним змієм підліз страх, що в темряві гукав її голосом янгола. А трохи далі, з білими обличчями, стояли люди, яких вона мала забрати в пекло. 

Янгол говорив рівно, уважно слухав чоловіка та відповідав на запитання; його тон заспокоював її, але страх подолати повністю не вдалося. Карро ледве встигала за легкою розмовою і, хоча розуміла, що залишатися і далі небезпечно, не могла відірватися.

Але балачки закінчилися.

– Тож повернемося до нашої першої теми. Як тут взагалі живуть люди? І перш ніж відповісти на моє запитання, я хочу знати, що ви робите для того, щоб зупинити демонів, – Карро ясно бачила погрозу в словах янгола. 

З трохи похмурого чоловіка з високим чолом, темним волоссям та синіми очима, в яких мерехтять вогні золота і срібла, вилилася велетенська постать, що обіймала місто своїми крилами та заглядала в кожну оселю, аби знати все, особливо те, що стосується демонів.

«Зупинити демонів» – ці слова викликали в ній справжній жах. І чому вона не зрозуміла цього одразу? Весь час янголи мріють зупинити демонів, але поки що цього не сталося. Карро стиснула зуби, відчуваючи, як спітніли холодні долоні: люди ніяк не стримують демонів. Навіть сьогодні місто належало демонам.

– Ми боремося, але не сьогодні, – заперечив чоловік і сміливо глянув на янгола. Так здалося Карро, бо очі вона тримала закритими і бачила лише чорні плями. Серце билося так сильно, що здавалося, ніби янгол чує його. Чує все, тому різко підходить до вікна, дивиться на неї своїм крижаним поглядом, а потім кладе руку на меч… І Карро відкрила очі, задерла голову: там нікого не було. Вона сама вигадала янгола, який дивиться на неї, знає, що вб’є її за лічені секунди і не дасть жодного шансу на порятунок. Холодний вітер дув у спину, охолоджуючи лице, яке точно зблідло. Карро потерла долоні, дивлячись, як тремтять її руки. А розмова продовжувалася.

Янгол встав, не відводячи погляду від вогню — тріскіт полін зосередився в одному кутку, полум’я горіло гучно і тепло, не так сильно та лячно, як це буває в пеклі. Потім він тяжко зітхнув, і важкі слова зірвалися з його губ. Відчувалася їхня сила та світло, яке з’їдає кожен клаптик темряви.

– Я не просто так цікавлюся долею людства, не просто так сюди прихожу, друже мій. Вам потрібен захист, ви його хочете, хочете, щоб янголи вас охороняли ціною життя, але нічого не робите для цього. Ви влаштовуєте свято для демонів і частуєте їх у своїх будинках, ви продаєте душі й хочете отримати винагороду, велику чи маленьку, сповнення мрії… Яка б вона не була – це найтяжчий ваш гріх. Ви будете приречені на пекло, і ми нічого з цим не вдіємо, поки ви самі цього не захочете, – його голос лився крижаною водою правди та стійкості. Весь його біль і нерозуміння людської природи стали кригою та снігом, які в одну мить залишили від теплого вогню лише чорний попіл.

– Я їм неодноразово про це кажу, приводжу приклади, закликаю, але все марно, коли мер міста кружляє в танці з демоницями та неодноразово погоджується на деякі поступки для них. Це свято… його не мало бути. Він мені обіцяв, що цього разу повернеться до янголів, – людина в чорному несамовито шепотіла, закриваючи лице руками та ледве не плачучи. Його крижані сльози контрастували з крижаними словами янгола, бо кожен з них волів за долю людей, але по-своєму.

А Карро думала інакше: якщо люди не хочуть, щоб їх спасали від демонів і зла, то навіщо це робити? В пеклі таких дуже багато, і не всі можуть стати воїнами, тому доля в них інша, страшна та невтішна. Вони справжнісінькі грішники, які відбувають покарання за своє смертне життя, поки дух не зламається і не розкається в гріхах, але й це не кінець для них. Вона вела язиком по губі та похмуро дивилася на небо, яке нарешті засяяло казковими зорями і здавалося нескінченним, а втім, десь далеко, між зірками та хмарами можна було побачити величезні золоті ворота, куди зі своїм світлом крокують душі та янголи у своїх людських тілах з могутніми білими крилами.