Читати книгу - "Пригоди в Райлівцях Поневолення, Влад Заводський"

                                                                           РОЗДІЛ 2

                                                                          Частина 1

На другий день, зранку, Оля була у своєму кабінеті та слухала новини в інтернеті. Почувши, що впродовж місяця ситуація із вірусом Ficedulasoul стрімко погіршиться, лікарка не перериваючи роботу з документами та наспівувала пісню.

Потім дівчина почула фразу літньої жінки, яка давала інтерв’ю повідомляючи на всю країну: «Шановні громадяни Родючини. Будь ласка, почуйте мої слова. Звертається до вас проста пенсіонерка, яка за своє життя бачила багато всього. Пройшов вже час з моменту винайдення вакцини проти Фіцедули. Тому правдиво повідомляю вас, що уколи від неї, які ви приймаєте, це далеко не ті ліки, які повинні бути. Знайте, що це зброя князя світу цього. Тому, що план його ввести нас в обман і заволодіти нами. Прошу вас, не вакцинуйтеся. Не дайте ворогу вбити ваші душі. Через два тижні святкуватимемо день незалежності Родючини. Але яка то незалежність, якщо контроль над нами неминучий?

Після цього, перервався зв'язок із мережею, в кабінет зайшла Віра.

– О, Віра, привіт – звернулася до неї Оля. – Присідай. Сьогодні по новинах таке говорили, що я не в захваті від такого.

– Не знаю, що там конкретно балакали, – сказала Віра. – але чула за дверима, що жінка одна казала.

– Як думаєш, правду сказала? – запитала лікарка.

– Тут вже не думаю, а знаю, – впевнено відповіла дівчина. – що вона попередила людей про то, що має скоро бути. Коли таке прийде, головне не дати вколоти в себе то, що вони захочуть.

– А якщо ми погодимося? – запитала Хмарецька.

– Олю, краще такого не робити. – відповіла Віра, подивившись у вікно. – Бо якщо зробиш, то легко ти з того не вийдеш.

– Думаю, це правда – сказала Оля, поставивши документи на стіл. – Сьогодні ти сама прийшла до мене. Значить Любі Іванівні не вийшло.

– Просто бабця пішла до курей, – сказала їй Віра.

– Добре, що вона сюди не прийшла, – сумно відповіла дівчина. – Якби я їй розповіла сьогоднішні новини, то вона могла би не витримати та почати крик на всю лікарню. А так працює коло курей і не переживає.

– Так, Олю, – погодилася Віра. – Бабця кричить, коли не витримує. Як я коло неї, то вона менше таке робить. Але я давно цьому не дивуюся. Тому, що вона багато пережила. Коли я була мала, то в мене був свинячий грип, який вдарив мені сильно по легенях, що аж підключали мене до кисневого апарату. І кожний раз, коли грипом слабувала, все тяжче і тяжче його переносила. Ну і серце при хворобі давало себе чути. Бабця в той час сильно переживала за мене. Не так мама з татом, як вона. Не знаю, чи це правда, але розказувала вона мені, що в неї один раз був інсульт. Бабця впала на підлогу, її тіло спаралізувало і вона заснула. Потому встала і вільно пішла, ніби нічого не було. З того часу вона завела чорного ворона. А вчора, коли Дара з поліцейським не хотіла нас пустити в кафе, то бабця свиснула, і він вилетів з дерева та вдарив кігтями поліцейського, так ніби щось здер з його чола.

– Ти, Віро, своєю розповіддю мене сильно здивувала, –  серйозно сказала лікарка. – Шкода, звичайно, Люби Іванівни і тебе, але те, що ти в кінці сказала мене сильно насторожило. Є щось таке, про яке ми не знаємо і воно пробуджується при дуже нелегких обставинах. Бабця не розповіла тобі докладно про те, що відбувалося тоді, коли в неї був інсульт. Впевнена, там було дійство від якого ти би в захваті не була. Щось тоді Люба Іванівна пробудила, і приховала від тебе, щоб не нашкодити.

– А я, Олю, від тебе не приховую, що вчора Дара нам сказала, що люди можуть піти проти Хмарецького, – відверто заявила дівчина.

– У них немає причин, щоб йти проти нього, – відповіла Хмарецька. – Але, якщо вірити пенсіонерці, то підуть, але точно під чиїмсь контролем.

Через два тижні, на центральній площі міста розпочався концерт до Дня незалежності Родючини, де зібралося більше тисячі людей, перед якими голова міста - Ігор Михайлович Хмарецький виступив з промовою:

– Шановні жителі міста Райлівець! Сьогодні у нас та в усій державі велике свято – «День незалежності Родючини». Хочу побажати вам у цей день міцного здоров’я, мужності, терпеливості, сильного духу нашого народу, який боровся з ворогами і своїми силами зміг досягти незалежності. Скажу, що як би вам важко не було, в цей не простий час з пандемією, моліться друзі, щоб все було добре та боріться за правду до кінця. Неправда довго не протягне, а правда – буде з нами завжди.

Далі на сцену запросили Олю Хмарецьку, яка виступила із піснею «Стефанія». Близько десятої години, на центральній площі залишилось понад шістсот людей, які швидко згрупувалися і стали струнко. І кожен з них одночасно мовив: « Геть Хмарецького! Геть бандита паршивого!». І повторяли це нескінченно, поки голова не вийшов із будинку культури та не став перед ними на сцені зі словами « Так, геть мене звідси! Геть мене звідси!». І народ до нескінченності продовжив «Геть Хмарецького! Геть бандита паршивого!» Оля, Віра та Люба Іванівна знаходилися недалеко від натовпу. Побачивши таку картину, Оля злякалася та мовила:

– Бути цього не може! Це ж божевілля… Добре казала по новинах пенсіонерка два тижні назад, що на день незалежності станеться контроль над людьми. І я була права, коли говорила, що повстати проти батька вони можуть тільки під чиїмсь контролем.