Читати книгу - "Помста для Роуз, Юлія Богута"

«Темрява огортала величезну шафу з одягом. Я сиділа в ній, затуливши долонею рота, тільки б не видати жодного звуку поки батько розмовляв зі своїм "другом". Він ніколи не любив його і на дружбу це було мало схожим. Містер Граунд  при кожній зустрічі грубив йому та сварився, а сьогодні було ще гірше. Він постійно зривався на гарчання та намагався керувати ним. Але той, попри всі ці крики, від яких я постійно тряслася, продовжував стояти на своєму.  

— Джеймсе, та послухай ти мене! Вона сама благала мене зробити це з нею! — сердився непроханий гість. — Хіба якась дурепа варта того, щоб роки нашої сумісної праці пішли під хвіст?!

— Ти домагався її, Грег! Думаєш, я нічого не знаю? — холодно зауважив тато, ступаючи до вікна і ледь помітно хилитаючи головою, щоб я навіть не висовувалася. — Вона прийшла до мене тією ж ніччю. Вся в синцях. З розбитим обличчям. Хочеш сказати, це з її великого бажання відбувалося? Я не для того вчив її танцювати три роки, щоб вкласти тобі в ліжко. Вона завтра писатиме заяву.

— Я тебе прошу, Джей, — байдуже махнув рукою чоловік та сів на місце тата, граючись срібною запальничкою. — У мене є друг в управлінні. Вона нічого не доведе. Справу замнуть ще до того, як вона прийде туди, розслабся.

— Я обіцяв їй, що дам свідчення, — спокійно промовив тато, розглядаючи щось за вікном.  Непроханий гість клацнув металевою кришкою, повільно підсунув до себе чашку та став розмішувати цукор ложечкою. — Піди до неї та попроси вибачення. Набреши їй, що тебе напоїли чимось. Та хоч на коліна ставай — просто визнай, що ти наробив справ. І можливо вона забере ту кляту заяву.

— Думаєш, вона погодиться...? — холодно усміхнувся містер Граунд, викликаючи в мене приступ паніки. — Це все одно обернеться скандалом, Джеймсе. Не мені тобі про це казати. Ти, я і Лойс в одному човні. Ви втратите все разом зі мною. Що ти донці своїй скажеш коли збанкрутієш?

— Щось придумаю. Вона зрозуміє мене коли виросте, — нервово вимовив тато і повернувся обличчям до гостя. Грег мовчки дістав цигарку та закурив, повільно випускаючи з рота їдкий дим. — Щоб тебе, бовдуре! Я просив не палити в цьому місці!

— Вибач, — ані краплі не шкодуючи мовив Грег, підсуваючи чай ближче до тата, який закашлявся від неприємного запаху. — Візьми, запий і послухай мене…

Міцні пальці тата обережно взялися за тонку ручку чашки та піднесли до рота, намагаючись втамувати жагу. Він помітно скривився, випльовуючи з рота чай і перевів шалений погляд на Грегорі. Але той ніби нічого не помітив й закинувши ногу на ногу став далі гратися запальничкою. Цок. Цок. Цок. Дзвінкий звук чувся навіть з-за захриплого кашлю, поки я нервово потирала чорну балетну сукню, в якій тренувалася останню годину. Тонка тканина прилипла до шкіри, вкритої потом. Хотілося роздерти її та швидше скинути з себе плаття. Всередині наростало почуття чогось невідворотного і я ледь змогла вихопити крізь щілину рідне обличчя, яке жахливо зблідло за лічені хвилини.

— Так ось, Джеймсе, — почувся спокійний голос, поки я не могла відвести погляд від тата, який стискав рукою сорочку на грудях. Мої пальці вчепилися в шафу. Хотілося підбігти до нього чи покликати когось на допомогу, але він лише хилитнув головою, щоб я не виходила. — Я не готовий спускати вісім років свого життя через якусь танцівницю, яка не розуміє як влаштований цей світ.

— Що ти підлив мені...? — прозвучало хрипко, поки я мало не до крові кусала своє зап'ястя тільки б не почати кричати. На очі налились сльози, які самі собою стікали по щоках. — Грег!

Єдина людина, яка була у мене в житті рухнула на підлогу й стала затяжно кашляти ніби задихаючись.  З мого рота вирвався писк і я сильніше прикусила шкіру, відчуваючи як заніміли пальці. В кабінеті почулися гучні кроки і я побачила як на тата впала величезна тінь, кружляючи то туди то сюди. В легенях бракло повітря.

— Нічого особливого, Джеймсе. Всього лиш ліки для серця. Дуже шкода, що твоя донька не встигне з тобою попрощатися, — він присів над татом, випускаючи дим в стелю. Мої очі впилися в губи тата, читаючи німе "Біжи". В роті відчувалася солона кров. Я не чула нічого, крім його беззвучного крику в пустоту. — Але не хвилюйся, я обов'язково буду наглядати за нею. Ти ж знаєш, я люблю талановитих дітей...

До горла підступила нудота. Я не могла змусити себе поворухнутися чи перестати дивитись як заплющувались очі, котрі я бачила кожен день. Десь на задвірках свідомості мій погляд знову зловив кволе "Біжи", але все тіло огорнув шалений холод. Все, що я могла в цей самий момент — дивитись крізь щілину, як тінь підходить до шафи щось примовляючи. Яскраве світло вдарило по очах так само сильно, як і падіння батька, приводячи за мить до тями. Я ледь встигла відштовхнути зі всіх сил чиєсь масивне тіло та повернутись до виходу, як вдарилась в іншу людину та потрапила в обійми.

З моїх губ зривалися кволі уривки фраз крізь сльози. Я хотіла, щоб мене захистили. Щоб покликали на допомогу лікарів. Щоб врятували тата. А натомість відчула як міцні долоні відтягують мене від якогось хлопчика в костюмі та тягнуть назад. Мене підхопили як ляльку та кинули об стіну, вириваючи з рота крик. В очах відразу ж потемніло, і я навпомацки намагалася здійнятися з підлоги та доповзти до виходу. Я благала допомогти. Благала врятувати тата. Благала не робити боляче. Але їм було байдуже. Мене просто здійняли за плечі та потягнули.І скільки б я не намагалася вириватися, кусатися та відбиватися — нічого не допомагало.

— Тримай шафу! — гаркнув чоловік до хлопчика, перш ніж зі всієї сили кинути мене всередину та зачинити двері. — Тримай, бовдуре!

Від болю перехопило подих. В очах все пливло та тремтіло. Я дивилася крізь тонку щілину в блакитні очі й повторювала «Будь ласка». Голос те і діло зривався на хрип. Солоні сльози обпікали щоки. З губ стікала кров, а я все продовжувала  благати хлопчика допомогти. Але натомість лиш чула розлючений крик чоловіка, котрий перевертав увесь кабінет в пошуках чогось. Ніби у вповільнених кадрах я дивилась як він зупинився переді мною, стягнув з себе краватку та протягнув її всередину ручок, зв'язуючи їх між собою. Ті ж самі блакитні очі дивились на мене, з божевільною посмішкою, не обіцяючи нічого хорошого.