Читати книгу - "Сучасні амазонки, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     І тут, у вестибюль увійшла сама власниця готелю пані Марта Гроза. Андромеда була з доволі заможної родини (все ж таки тато – професор історії), але навіть для неї весь, як то прийнято казати «лук» (тобто, вигляд) пані Грози, вартував шалених майже нереальних грошей. Вона була одноліткою мами Роді, але виглядала значно молодше. Втім, хоча пані Гроза була дуже гарною, панна Любомирченко вважала, що її мама, все одно – найгарніша жінка свого віку.

    Співвласниця готелю підійшла до дівчини із блокнотом, переговорила, а тоді дещо роздратовано оголосила:

   - Іноземці завжди такі не пунктуальні! Не змушуватимемо решту чекати через одну! Дівчатка, вітаю вас усіх у моєму готелі! Сподіваюся, ви всі матимете найкращий час у вашому житті і…

    Але тут автоматичні двері готелю автоматично розійшлися, впускаючи у вестибюль невисоку струнку дівчину, із валізкою на колесах. Дівчина спіткнулася о поріг, зойкнула, ледь не вронила валізку, а тоді сказала:

   - Я – Б’янка Фрателлі. Я не запізнилася?

    Всі панни та пані на неї здивовано дивилися. І лише Ра Он Кан витріщалася. Андромеда залишилася задоволеною.