Читати книгу - "Сучасні амазонки, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

   Андромеда зрозуміла, що ця нахаба, мабуть настільки була популярною у школі, що зневажає всіх і вся. Мабуть, була - королевою випускного. Панні Любомирченко хотілося поставити грубіянку на місце, але вона не могла змагатися із такою, хоча і погано вихованою, але красунею.

    - Ось, - дівчина з блокнотом простягнула Андромеді номерок. – Запам’ятай його та причепи на валізу.

     Андромеда з жахом побачила, що їй, з якогось дива, дали номер тринадцять. Нахаба подивилася на номер та підступно посміхнулася:

   - Співчуваю, - але Андромеда зрозуміла, що щойно здійснилася одна з найпотаємніших мрій нахаби.

    - Але… але, - спробувала заперечити панна Любомирченко.

    - Вибач, - смикнулася дівчина з блокнотом. – Схоже, твоїх родичів у нас не дуже люблять. – А тепер ти, - вона звернулася до грубіянки.

   - Ра Он, Кан, - відповіла нахаба.

   - То ти – кореянка! – Зойкнула Андромеда. Нахаба смикнулася.

   - Я – українка! І припини казати дурню! Пожалій мене, і заховайся серед інших. Не хочу потрапити до в’язниці за нанесення важких тілесних ушкоджень, - вона знову посміхнулася так, ніби їй замість замовленого дієтичного напою принесли надзвичайно жирну страву.

    Андромеда натяк зрозуміла та пішла, зі своєю валізкою, у дальній, від нахаби, кут. Схоже, інші дівчата дивилися на неї із презирством, бо вона була вдягнута у сукню, а не те, що пасувало б сучасним амазонкам.

    Дівчина впала на стілець та написала повідомлення матусі, що без пригод дісталася місця призначення.

    Андромеда  вважала себе проклятою, або такою, що у минулому житті зробила щось жахливе і її лише зараз наздогнала карма (вона полюбляла дорами і з них точно знала, що такі речі існують). З хлопцями їй справді не щастило. Ви вже знаєте про це. Але з подругами - теж. Щойно, вона знайомилася з якоюсь дівчиною, вони майже ставали подругами, та ті дівчата розповідали їй свої таємниці.

   Андромеда була відданою дівчинкою, вміла слухати та не розпатякувала чужих таємниць. Але всі ці уявні подруги судили по собі. Тож, кожна боялася, що Андромеда застосує щось на кшталт шантажу та превентивно розповідали вигадані жахливі історії про панну Любомирченко. Звичайно, після цього, жодна жива істота не хотіла спілкуватися з Андромедою…

    Про сучасних амазонок, Андромеда дізналася лише тиждень тому. Вона випадково повернулася від репетитора додому раніше, а на кухні, за зачиненими дверима, мама сперечалася із бабусею, своєю мамою.

   - Ти повинна розповісти про це Андромеді! – Наполягала бабуся. – Якщо вона дізнається про це не від тебе, то ніколи тобі не пробачить.

   - Що дізнатися? – Шокована бліда дівчина різко відчинила двері на кухню. Мама та бабуся знітилися. – Ви мене – вдочерили?

   - Господи, Роді! – Розреготалася мама та обійняла свою перелякану донечку. – Як ми  могли тебе вдочерити, якщо ти дуже схожа на мене у твоєму віці, а очі у тебе - Пилипові? Ми про інше.

    Виявилося, що вже декілька тисячоліть існує таємна організація амазонок. Її започаткували ті, давні амазонки, коли їх підкорили чоловіки. Це сталося після жахливого прокляття жахливої відьми. Всі жінки маминої родини, від тих давніх часів, були у цій таємній організації.

    Сучасні амазонки й досі таємно охороняють свої скарби та поховання, розшукують давні артефакти, щоб ті не потрапили у погані руки та допомагають одна одній у скрутні часи. За їхніми правилами, кожного літа, доньки всіх таємних амазонок, які у цьому році отримають статус вісімнадцятирічних, мали пройти посвячення та іспити.

  Трьох найкращих дівчат кожного року брали до так званого апарату керівництва. Вони могли зробити кар’єру і стати однією з трьох голів в організації. Також трійка найкращих займалася цікавими справами: пошуками артефактів, перемовинами з іншими таємними організаціями. А решта дівчат – свій перший рік посвяти віддавала тому, що оберігала скарби та давні поховання від вандалів та злих духів (тут Андромеда відчула, як її шкірою, табуни мурах влаштували не санкціонований стрімкий забіг).

    Юній Роді так і не сказали, що трапилося у минулому, але було зрозуміло, що мама не надто сильно полюбляла сучасних амазонок. Пані Уляна не хотіла відпускати свою донечку у табір зловісних чоловіконенависниць, але бабуся спромоглася переконати доньку. 

     Справа у тім, що ці амазонки акумулювали (збирали) магічну силу своїх скарбів та одна одної, а потім, один раз на рік ділилися нею між собою (новеньким давали найменшу частку). Так, вони всі мали магічні здібності. І мама з бабусею сподівалися, що ці чари допоможуть Андромеді позбутися її прокляття щодо хлопців та подруг.

    Мама, потайки від бабусі, наказала доньці, що, якщо Роді там не сподобається, то донечка може одразу повертатися додому. Мамі на сучасних амазонок було начхати.

    Андромеда почала відчувати, що їй теж на цих дивних створінь майже начхати. Вони всі дивилися на неї із презирством, окрім Ра Он: нахаба робила вигляд, що нікого окрім неї, панни Кан, у цьому світові немає.

    Панна Любомирченко у думках подякувала Всесвіту, що вона опинилася у цих амазонках у столітті двадцять першому. Зараз, одна з таємних сучасних амазонок, яка відповідала за новеньких, розмістила їх всіх у готелі, що належав їй та її чоловікові. Раніше, такі зустрічі відбувалися у степу, або у вологих холодних печерах. Роді чхнула.