Читати книгу - "10 успішних українських брендів"

Я трошки інакший селянин. Коли переїхав у село, то побачив, що місцеві, які там народилися, ліс не цінують. Вони не ходять туди, їм не цікаво. Не розуміють, що я там роблю. А це ж такий кайф! Ти можеш бачити, коли горіх розквітне, коли з’явилися пуп’янки. Зимою я вистежив у лісі лисицю.

— Бачу під стіною дрова. Що вони роблять в офісі?

— Це капітал.

— Капітал?

— Дрова — це завжди капітал. Це ресурс. Я запланував собі тут поставити вогонь. Я дуже люблю вогонь, щодня розпалюю, на вогні їсти готую.

— На балконі можна палити?

— Так, треба поставити таку металеву чашу — і можна. А коли палиш вогонь, треба дров. Дрова ніколи не зашкодять. Я трохи пожив у селі й розумію, що дрова — це круто. А сухі дрова — ліпше, ніж мокрі, тому я запасся і тримаю їх тут, щоби були сухі.

FEDORIV

Андрій Федорів — людина-бренд. Назвав креативну компанію власним прізвищем, бо знав, що репутація — це найбільший його капітал. Нічого дивного, адже ще задовго до заснування «FEDORA», у віці 28 років, Андрій став наймолодшим в історії лауреатом премії «Слід у рекламі» (за особистий внесок у розвиток рекламного ринку), яку присуджує Всеукраїнська рекламна коаліція. Нині Федорів — голова правління цього об’єднання. Із 2006 року Андрій Федорів керував розробкою та запуском кількохсот брендів. На рахунку «FEDORA» — ребрендинг «Нової пошти», sLando.ua (так, славнозвісна компанія «SLando» стала «OLX»), Ощадбанку, рекламні кампанії для «HeLen MarLen», «Watsons». Андрій Федорів навіть створював рекламу для концертного турне гурту «Океан Ельзи» «20 років разом» і розробляв візуальну складову альбому й туру Святослава Вакарчука «Брюссель».

У мене було два варіанти, як розпочати цю статтю.

1. Коли я зустрівся з Федорівим у його «FEDORIV Hub», Андрій запитав: «Чому Ви вибрали нас?». Відповідь була проста, як і все правдиве: «Я подивився на Ваші роботи». Справді, якщо ви зайдете на сайт «брендингового агентства №1 в Україні» (так і написано), то побачите, що найперший зліва розділ — «Портфоліо». Усе решта далі. Можна скільки завгодно писати про свою місію і філософію, але найкраще розкаже те, що ти зробив.

2. Коли ми спілкувалися з Андрієм Федорівим, іноді він відволікався, щоби відписувати на листи чи повідомлення. Не можу сказати, що мені це дуже подобалося, але тоді ж я згадав, що написав у «FEDORIV» листа із пропозицією інтерв’ю в п’ятницю ввечері, маючи надію, що в найкращому випадку в понеділок мені відпише хтось із працівників компанії. Відповідь надійшла в той-таки день о 23:49. Андрій відписав особисто й вказав, хто із менеджерів допоможе призначити час. Уже за 21 хвилину, о 00:10 я отримав листа від вказаної людини. Не всі, погодьтеся, відзначаються такою увагою до кореспонденції. З іншого боку, можна було б подумати: «Ці люди що, сплять на роботі?». Але з багатьох прочитаних інтерв’ю і зі власного досвіду спілкування знаю, що Андрій — «жива людина», виховує двох доньок і дуже цінує час, проведений із сім’єю. Це точно не робот, який півночі відписує на мейли.

Зрештою, вирішив не вибирати якийсь один. Те й те відображає сутність Андрія Федоріва. Під час інтерв’ю, коли ми говорили про впливи, він відзначив двох людей: творчого й непередбачуваного діда, котрий багато вклав саме в Федоріва-митця, і маму, що привчила бути дисциплінованим. Дисципліна й творче начало — важко поєднувані, здавалося б, речі — зійшлися в одній особі.

* * *

Навчався майбутній маркетолог на міжнародній журналістиці в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Журналістикою зайнявся практично відразу: з першого курсу почав писати про менеджмент і маркетинг, влаштувався в журнал «Капітал». Тепер Федорів згадує той період як добру школу. Редактори видання не зважали, що їхній новий колега — підліток без досвіду. А він, зі свого боку, швидко оволодів ремеслом і за кілька років став одним із провідних авторів «Капіталу».

Журнал не пережив кризи 1998 року. Федорів залишився без роботи і з чітким розумінням, що більше не хоче бути журналістом. Тож придбавши на відкладені гроші дорогий костюм і ще дорожчий мобільний телефон (у 98-му році мобілка — це було щось), взявся до пошуків нової роботи. Тоді він знав, що хоче працювати в рекламі. Це сфера здавалась йому дуже веселою, привабливою. До того ж за час роботи в «Капіталі» у Федоріва назбиралося багато корисних контактів, він знав багатьох директорів провідних рекламних агентств. Найбільше Андрію Федоріву подобалося в «Adell Saatchi & Saatchi». У той час агентство розділили на два підрозділи — «Bates» і «Saatchi». Першим керував Юрій Когутяк, і саме йому зателефонував майбутній маркетолог після завершення історії з «Капіталом». Але склалося так, що працювати Андрій Федорів пішов саме в «Bates», де його керівником став естонський маркетолог Рейн Ііда. І про Рейна, і про Когутяка Федорів говорить як про важливих своїх учителів. До того ж робота в «Saatchi» стала для нього великим стартом. Невдовзі, у віці 22 років, Андрія Федоріва призначили директором із розвитку холдингу «Відео Інтернешнл Київ», до якого входили «Bates», «Saatchi» та ще низка компаній.

У середньому співпраця з одним клієнтом тривала півтора року, після чого той ішов. За цей час з’являлося двоє нових і здавалося, що все гаразд.

До 2008 року, окрім того, що Федорів мав міцні позиції в зазначеному холдингу, він створив групу «United Communications», куди входили маркетингові агенції «Sahar», «Люди», дизайнерське бюро «Karandash» та ще низка компаній подібного профілю. Тоді ж змінилися й пріоритети в роботі. «Я сконцентрувався не на роботі з клієнтами, а на адмініструванні. Ми проводили зустрічі з керівництвом компанії, планували бюджети. Були начальниками», — розповідає Андрій Федорів. Через такий підхід холдинг не мав по-справжньому лояльних клієнтів. У середньому співпраця з одним клієнтом тривала півтора року, після чого той ішов. За цей час з’являлося двоє нових і здавалося, що все гаразд, але з приходом кризи 2008 року хибність цієї стратегії стала очевидною. Старі