Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

була, так і залишається незмінною? Остаточної відповіді на це питання досі немає. Дехто з військових теоретиків категорично відмовляє гібридним війнам у сутнісній специфіці, інші наполягають на тому, що така специфіка існує. Неприйнятним для багатьох експертів є надуживання терміном «гібридний», унаслідок чого він може застосовуватися настільки широко, що взагалі втрачає сенс.

Розмитість і невизначеність природи сучасних конфліктів відбивається у множинності термінологічних назв для широкого спектра явищ: гібридна війна, конфлікти у «сірій зоні», або «сірі війни» (gray wars), необмежені конфлікти (unrestricted conflicts) та ін., що мають на меті відрізнити сучасні війни від традиційних, або конвенційних, видів збройних конфліктів. Застосування додаткових термінологічних «наліпок» для нинішніх конф­ліктів, їхнє нав’язливе повторювання поза поглиб­леною рефлексією над сутністю справи змушує деяких експертів сумніватися, чи варто взагалі говорити про появу нових форм ведення війн? Чи, може, коректніше розглядати новітні конфлікти як застосування класичних силових засобів та стратегій, чия ефективність посилена сучасними розвиненими технологіями та поєднана зі свідомим використанням вразливих місць безпекових структур західного світу[7]?

Тактика гібридної війни з поєднанням різнорідних військових та невійськових засобів сама по собі не є новою. Новацією, як підтверджує російсько-­україн­ська агресія, є цілеспрямоване використання особливостей сучасного безпекового довкілля для ведення гібридних воєнних дій на територіях країн із невизначеного, буферного, простору — між державами з демократичними та авторитарними режимами. Буферні краї­ни навіть у біполярному світі були джерелом підвищеної небезпеки. А в умовах глобалізованого світу та гібридних війн ризики від існування таких буферних утворень значно підвищилися, що, разом зі зруйнованою системою надійних міжнародних гарантій, ставить під сумнів будь-­які ідеї використання новітнього поділу світу між великими державами як інструменту міжнародної стабілізації.

Гібридна війна як парасольковий термін

Поняття гібридної війни не відкидає традиційних поглядів на війну, а радше доповнює їх з урахуванням динамічних змін у міжнародному безпековому довкіллі та інших суттєвих чинників, що впливають на методи ведення війн. Військовий аналітик Ф. Гоффман, теоретик концепції гіб­ридної війни, який увів цей термін до широкого обігу, виходив власне із тези про наявність спадковості у війнах усіх часів, про актуальність історичних уроків і прийомів ведення війн та поведінки ворогів, описаних ще Фукідідом. Водночас Гоффман спробував сформулювати принципово нові узагальнені характеристики сучасних конфліктів. Центральною в його концепції є теза про посилення тенденції до конвергенції у сучасних конфліктах, яка виявляється у зближенні та взаємному проникненні (поєднанні) аспектів війни, які прийнято відокремлювати: фізичного і психологічного вимірів, кінетичної і некінетичної зброї, учасників та неучасників бойових дій.

Конвергенція охоплює, на його думку, регулярні мілітарні сили і проксі-­угруповання, вона стирає межу між державними і недержавними суб’єктами бойових дій, а також їхніми неоднаковими збройними потенціалами. Ця тенденція змінює форми (модальності) ведення війни, а традиційні категоріальні розрізнення між тероризмом, конвенціональними військовими діями, криміналом, іррегулярними війнами втрачають, на думку Гоффмана, своє практичне значення[8].

Таким чином, попри аргументи проти терміна «гібридна війна» неможливо заперечувати, що сучасні форми ведення війн породжують значну кількість нових військових, правових, а також соціальних, моральних та інших проб­лем, що вимагають невідкладних вирішень. У цьому контексті вважаємо за доцільне трактувати назву «гібридна війна» як т.зв. парасольковий термін (umbrella term), що покриває різні аспекти цього явища та уможливлює інтегрування і відносно цілісне розуміння широкого набору пов’язаних з ним різноманітних та різноспрямованих підходів. Парасольковий термін, за визначенням, не пропонує єдиної несуперечливої теорії або взаємодоповнювальних концепцій для всіх випадків ведення гібридних бойових дій. Його роль полягає в тому, щоб віднайти спільні характеристики гібридної війни або принципи варіювання сукупностей її ознак[9], а також стати на заваді небажаному розпорошенню наявних підходів і стимулювати пошук теоретично обґрунтованих та ефективних практичних рішень.

Ще одна перевага трактування гібридної війни як парасолькового терміна полягає у знятті суперечності, що виникає при вживанні термінів «гібридні війни», «гібридні бойові дії», «гібридні загрози», «гібридний противник» як контекстуальних синонімів у сучасних експертних дослідженнях, доктринальних документах тощо. Підставою для синонімізації слугує ознака гібридності (змішаності, комплексного поєднання, складеності) конвенційних, неконвенційних та невійськових методів: чи то в ролі загроз, чи під час ведення реальних бойових дій, чи як ознака потенційного або реального нападника (гібридного противника).

Таким чином, певні логічні і змістовні невідповідності, наявні у концепті гібридної війни, не є аргументом на користь відмови від терміна і заперечення сенсу його застосування. Про це свідчить наш аналіз концептуа­лізації уявлень про природу сучасних воєнних конфліктів на основі опису сукупності нових термінів, що виникають у контексті технологічних та політичних змін і відбивають напрями наявних теоретичних пошуків.

Типізація сучасних воєнних конфліктів

Існує багато усталених уявлень про типи війн. Вони є репрезентаціями загального конструкта війни як антагоністичного руйнівного зіткнення сторін, з подальшою конкретизацією, редукцією до певного методу, режиму, форми ведення війни, які беруться як характерні ознаки типів війн.

Нові воєнні теорії зазвичай виникають разом із виникненням нових воєнних феноменів, які потребують розробки мистецтва ведення війни в нових умовах з новим інструментарієм. Загалом типологічні теорії війн, за деякими винятками, є умоглядними. Вони базуються на стратегічних проекціях майбутнього, з огляду на те, що певний метод ведення війни стає, або стане далі, універсальним[10]. А втім, уявлення про типи війн у ­своїй сукупності впливають на формулювання доктрин і бойових статутів, які мають практичне застосування.

Слід підкреслити, що опрацювання теоретичних питань про нові типи війн в умовах прогнозування майбутніх загроз у контексті наявних у світі конфліктів та осмислення попереднього історичного досвіду докорінно відрізняється від потреби невідкладного осмислення та реагування на ситуацію агресії «тут і зараз». Однак вважати, що ситуація ведення бойових дій позбавляє від потреби вирішення теоретичних питань, було б драматичною помилкою, оскільки в умовах війни правильна оцінка сутності воєнних явищ безпосередньо пов’язана з розробкою та перевіркою на практиці засобів оборони, захисту від агресії. Для Украї­ни на сьогодні це питання є ключовим.

Найбільш розроб­леною у сучасній військовій науці є теорія звичайної, або конвенційної (conventional), війни. Її можна охарактеризувати як війну звичайними озброєннями звичайними методами, що ведеться державами з використанням регулярних військ. Така війна складається з операцій, які, у свою чергу, включають битви і бої наступального або оборонного характеру.

У рамках теорії звичайних війн у 1980-ті роки почали формуватися уявлення про їх покоління[11]. Перше покоління війн