Читати книгу - "Неприємні сусіди, Олена Лук'янова"

Розділ 5.

Загалом сусідка виявилася непоганим співрозмовником. І почуття гумору у неї на гідному рівні. Сміялася в потрібних місцях з його анекдотів, і треба сказати, весело і задерикувато сміялася. Хлопці за сусіднім столиком зацікавлено оглядалися, і він присунув стілець ближче до неї, щоб уникнути непорозумінь. І ноги в неї виявилися не криві, а дуже цілком стрункі. А ще вона натуральна блондинка, а не фарбована. Тому біля її квартири він несподівано зробив те, що не давало йому спокою з того часу, як він вийшов з кафе. Схилився до неї та незграбно тицьнувся ротом. Потрапив чи то в щоку, чи то в ніс. Ну все, зараз вона увімкне сирену.

— Ай! Ти мені губу прикусив!

— Ну, вибач, я не хотів. Вибач, будь ласка.

Час драпати. Який я лошара. Це не побачення, а психотерапевтичний сеанс.

— Подуй, — зажадала примхливо вона і тицьнула пальчиком у куточок рота. — Ось сюди.

Він знову нахилився та обережно повіяв. Шию обвили дівочі руки, і її обличчя виявилося зовсім поряд.

— Ти хороший лікар, — визнала вона. — А хорошим лікарям належить винагорода.

Він і сам не зрозумів, як його руки опинилися на її талії та притягнули «пацієнтку». Ну, а губи поцілували вже сміливіше та наполегливіше.

— Віка… Вікуля…

Невідомо, як далеко зайшов би процес, якби не ввічливе покашлювання за спиною. Джерелом звуків з'явився її батько, що виник у дверях. Судячи з виразу обличчя, він виник давно, просто онімів від побаченої сцени.

— Тату… Ми тут це… спілкувалися… — пром'ямлила вона і, почервонівши не гірше за вареного рака, прослизнула повз батька у квартиру.

— Доброго вечора і до побачення, — сказав хлопець і з гідністю пішов.

Витримки вистачило до наступного сходового прольоту. Він нервово утер піт з чола. Спокійний у неї батько, просунутий. Не став влаштовувати сцен із націлюванням рушниці та не зажадав займати чергу до РАГСу з ранку раніше. Треба б завтра спитати у неї номер мобільника. А власне, навіщо тягнути? Вбити цифри в пам'ять телефону — справа п'яти секунд. І він, вдихнувши більше повітря, рішуче потопав униз.

******************

Михайло Юрійович Степанов живе на п'ятому поверсі, Вікторія Сергіївна Степанова також мешкає на п'ятому поверсі. Він проектує кораблі, вона перебуває у довгостроковій відпустці. Він, як і раніше, обожнює важкий рок, вона — вітчизняні хіти. І обидва люблять колискові. Він тепер віддає перевагу піджакам і краваткам, а вона — сукні та суворій спідниці. Він вранці й вечорами вигулює в парку німецьку вівчарку на прізвисько Дантес, вона трясеться над безпородним котом Барсіком. Вони не мають нічого спільного. Хіба що Назар Михайлович Степанов, що стукає ложкою по столику і вимагає добавку у вигляді фруктового пюре для тих, кому від пів року до трьох. А Кузьма обклемався. Що йому станеться? Адже у кішок, кажуть, сім життів. Живе у батьків Вікі, гуляє у сквері під наглядом її молодшої сестри, яка, до речі, терпіти не може сусіда та його неприємного пса з дому навпроти.

Дякую всім, хто дочитав це оповідання, сподіваюсь воно додало вам трохи настрою. Ставте сердечка, а також я чекаю на ваші коментарі. Ваша підтримка дуже важлива для мене. Одразу після цьої книги планується викладка нової романтичної історії, одже підписуйтесь на мою сторінку, щоб не пропустити вихід новинок!!! 

Кінець