Читати книгу - "Вузол, Коля Козак"

Розділ 4

Вони почули кроки, але двері просто відчинилися самі — і там нікого не було. Не чекаючи нічого, четверо вибігли з кімнати й кинулися вниз, на перший поверх, бо були на другому. Арсен навіть кинув шоколадку на підлогу від страху. Тимур просто біг, Лея йшла швидким кроком, а Еліна — за нею.

Усі разом намагалися знайти вихід, але марно. І тут Тимур помітив ще одну листівку. Він підняв її і прочитав уголос:

> "Це місце прокляте. Темні сили хочуть вас забрати. У цьому закинутому закладі час ніби зупинився. Ви можете пробути тут 5, 10 років, але коли вийдете — на вулиці пройде лише мить. Я колись також був тут, але в мене не вистачило сил. Зараз я вже майже загинув, але залишив вам ще одну листівку. У ній написано, як врятуватись. Вона в підвалі. Так, це дивно, але саме там безпечніше за все, хоча й страшно..."

Після прочитаного вони зрозуміли, що мусять спуститися до підвалу. Але щойно зробили кілька кроків — побачили, як по стелі повзе істота. Вона була біла, без очей, її тіло було викривлене, й воно видавало моторошне шипіння. Всі закричали й кинулися вниз у підвал.

У підвалі було вогко, темно і тихо. Нарешті Тимур знайшов листок. Всі мовчки стояли навколо, поки він читав:

> "Щоб врятуватись, хтось один повинен загинути від істоти. Потрібно знайти десять ліхтарів із блакитним світлом і розмістити їх по колу. Потім — покласти тіло однієї людини в центр. Лише так можна вибратись. Душа має бути віддана істоті."

Всі мовчали. Лея тремтячим голосом сказала:

— Я не буду помирати. Я не хочу!
— Ми всі не хочемо, — сказав Арсен, — це жахливо...

Ніхто не знав, що робити. Можливо, є інший спосіб? Але поки що виходу не було...