Читати книгу - "Кінець зміни"

— 1601, Гіллтоп-корт. На Рідждейлі.

Рідждейл — це близьке північне передмістя. Не таке дороге, як Цукрові гірки, але все одно гарне.

— Буду хвилин за сорок, якщо Холлі в офісі.

І вона буде там. Вона майже завжди опиняється за своїм столом уже о восьмій, а то й о сьомій. І схильна сидіти там, доки Ходжес не розкричиться, щоб їхала додому, зварила собі вечеряти й дивилася кіно на комп’ютері. Холлі Джібні — головна причина того, що агенція «Що впало, те пропало» має прибуток. Вона — геніальний організатор, комп’ютерна чарівниця і живе своєю роботою. Ну, правда, ще її життя належить Ходжесові і сім’ї Робінсонів, особливо Джерому з Барбарою. Колись мама Барбари й Джерома назвала Холлі почесним Робінсоном — і жінка засяяла, мов ясне сонечко. Це Холлі тепер робить частіше, ніж колись, хоча Ходжес волів би, щоб вона сяяла ще частіше.

— Чудово, Керм. Дякую!

— Тіла вже перевезли?

— Оце просто зараз везуть до моргу, але Іззі все зняла на айпад.

Він мав на увазі Ізабель Джейнз, з якою Піт працював, відколи Ходжес вийшов на пенсію.

— Добре. Я тобі еклер привезу!

— Та тут і так ціла булочна. А де ти зараз, до речі?

— Та так, нічого особливого. Зараз їду до вас.

Ходжес закінчує розмову і поспішає до ліфтів.

3

Сорок п’ята пацієнтка доктора Стамоса нарешті виходить із оглядового кабінету. Консультація для містера Ходжеса була призначена на дев’яту, а вже пів на десяту. Бідолаха, мабуть, уже не витримує, на нього інші справи чекають. Вона визирає в коридор і бачить, як Ходжес розмовляє по мобільному.

Марлі встає і зазирає в кабінет лікаря. Доктор Стамос сидить за столом, перед ним відкрита папка, на ярлику якої надруковано: «Керміт Вільям Ходжес». Доктор роздивляється щось у ній і тре скроню, наче в нього болить голова.

— Докторе Стамосе! Можна містера Ходжеса кликати?

Лікар підводить голову, потім дивиться на годинник на столі.

— Боже ж ти мій — так! Понеділочок іще той, еге?

— День важкий, — каже Марлі і виходить з кабінету.

— Люблю свою роботу, а от цього в ній не люблю,[7] — відзначає Стамос.

Тепер Марлі дивується. Озирається на нього.

— Та нехай. То я сам до себе. Кличте його. Хай вже відстріляємося.

Марлі визирає в коридор саме в той момент, коли на другому кінці двері ліфта зачиняються.

4

Ходжес зателефонував Холлі з паркінгу коло медичного центру, і, коли він під’їжджає до Тьорнер-білдингу на Нижній Мальборо-стрит, де розташований їхній офіс, вона вже стоїть надворі і між її практичних черевиків стоїть валізка з документами. Холлі Джібні — нині їй уже далеко за сорок, доволі висока і струнка, темне волосся зазвичай зібране в тугу гульку на потилиці. Цього ранку на ній велика тепла куртка «North Face», і капюшон обрамлює маленьке личко жінки. Напевне, це обличчя можна було б назвати звичайним, міркує Ходжес, — але доки не побачиш її очі, красиві й дуже розумні. Щоправда, довго на них не надивишся, бо зазвичай Холлі швидко відводить очі.

Ходжес підводить свою «тойоту-пріус» до бордюру — і Холлі стрибає в машину, скидає рукавички і тримає руки над обігрівачем з пасажирського боку.

— Довго ж ти їхав сюди.

— П’ятнадцять хвилин. З іншого кінця міста. Кожному світлофору кланявся.

— Вісімнадцять хвилин! — виправила Холлі; Ходжес тим часом входив у транспортний потік. — Бо гнав на повній швидкості, а це геть непродуктивно. Якщо тримати швидкість рівно двадцять миль на годину, то зустрічатимеш практично саме зелене світло. У них час виставлений. Я ж уже казала кілька разів. Ну а що ж лікар сказав? Як там твої тести — всі на відмінно?

Ходжес міркує над варіантами, яких лише два: сказати правду чи ухилитись від істини. Саме Холлі, помітивши в нього негаразди зі шлунком, буквально загнала його до лікаря. Спочатку просто ніби тисло, а потім і боліти почало. Мабуть, у Холлі особистісні проблеми, але її надокучливість результативна. Вона як собака з кісткою, інколи думає Ходжес.

— Ще немає результатів, — і це не зовсім і брехня, каже собі Ходжес: адже в мене їх і правда ще немає.

Вона змірює його сумнівним поглядом, а машина вже виїжджає на швидкісну магістраль. Ходжес терпіти не може, коли вона так на нього дивиться.

— Я простежу, — додає він. — Повір мені.

— Вірю, — відказує колега. — Вірю, Білле.

Від цього чоловікові стає ще гірше.

Вона нахиляється, відкриває валізку і дістає айпад.

— Я тут дещо надивилася, поки чекала. Хочеш послухати?

— Давай-но!

— Мартіна Стовер мала п’ятдесят років, коли її скалічив Брейді Хартсфілд. Тож зараз їй мало б бути п’ятдесят шість. Може, й п’ятдесят сім, але це малоймовірно, бо зараз лише січень, правда ж?

— Атож, навряд чи.

— На той момент, коли вона пішла на той ярмарок до центру, вона мешкала з матір’ю на Платановій вулиці. Не так уже далеко від Брейді Хартсфілда і його матері — така от іронія долі, якщо подумати.

А ще — неподалік від Тома Сауберса і його сім’ї, думає собі Ходжес. У них із Холлі вже була нещодавно справа, пов’язана із сім’єю Сауберсів, — і вона також мала зв’язок із тим, що в газетах називали «бійня з „мерседесом“». Зв’язків, якщо подумати, була сила-силенна. А найдивніша деталь, мабуть, полягала в тому, що та машина, якою Хартсфілд скористався як знаряддям убивства, належала двоюрідній сестрі Холлі Джібні.

— І як же літня жіночка з дочкою — тяжким інвалідом змогла перенестися від Трьох вулиць на Рідждейл?

— Страховка. Мартіна Стовер мала навіть не один шалений страховий поліс, не два, а аж три. Вона трохи схибнута була на страхуванні.

Ходжес про себе відзначив, що тільки Холлі могла промовити такі слова як похвалу.

— Про неї потім кілька статей у пресі було — вона серед тих, хто вижив, найсильніше травмована. Казала, що знала: коли б вона тоді не отримала роботу, то мала б почати платити за ними, всіма по черзі. Вона ж була лише самотня жінка, яка мала підтримувати стареньку матір-удову.

— Яка, врешті, й стала її доглядати.

Холлі киває.

— Дуже дивно, дуже сумно. Але принаймні фінансова підтримка в них була — страховка. Вони навіть непогано влаштувалися у світі.

— Так, — погодився Ходжес, — але тепер вони пішли зі світу.

На це Холлі нічого не каже. Попереду виїзд на Рідждейл. Ходжес прямує туди.

5

Піт Гантлі набрав вагу, живіт у нього звисає над поясом, а от Ізабель Джейнз у линялих джинсах і синьому блейзері не