Читати книгу - "Том 3"

Любов

Ви забуваєте другу любов, наприклад, любов Данте. до Беатріче, а я, власне, таку мала на думці.

Милевський

Ну, знаєте* Любов Олександрівно, сі приклади непевні! У трубадурів часом трудно одрізнити: блакитну квітку від адюльтера. А Данте, може, якби мав щастя познайомитися з своєю Беатріче ближче, то теж, може, попросив би її руки, щоб приміряти на неї шлюбний перстень. Тоді б ми мали не «Божественну комедію», а просто комедію під назвою «Як у людей, так і у нас».

Сапя сміється.

Любов

(дивиться на Милевсьтго й хитає головою)

Чого вам любов представляється тільки як драма або комедія? Pardon, ще як балет! Певне, того, що ви присяжний театрал. Любов може бути чудовою поемою, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без лри-крого почуття. Ах, та що я з вами говорю про се — просто профанація! (До Сані.) Саню, серденько, заграй нам що-небудь: кажуть, музика зміняла і каміння в живі істоти, принаймні хоч на хвилину,— чи не пройме вона й Сергія Петровича!

Милевський

Однак, як се розуміти? Чи не з кам’яним болваном ви мене порівнюєте?

Любов

(сміється)

Ну, чого ж? Єсть же і статуї на світі!

Орест

(тихо їй)

Щось-то він мало на статую похожий! v

Саня почала грати якусь салонову п’єсу. Милевський підійшов до неї перегортати ноти; між ними розмова мімічна.

Орест

(до Люби)

Любо, для вас я хтів би вірити, що в наші часи можлива така любов, як у Данте до Беатріче.

Любов

А ви не вірите?

Орест

Часом вірю, часом боюсь вірити!

Любов

Чого боїтесь?

Орест

Знаю, що все-таки се непевна, ненормальна любов, вона якась безвихідна...

Любов

Зате ж і безконечна. Ненормальна, ви кажете, а що ж робити тому, для кого нормальне щастя недоступне?

Орест

Чи дає така любов щастя? Адже Дайте не був щасливий; написав «Пекло».'

Любов

Беатріче не знала нічого про Данте. Через те і щастя не було! А втім, Данте ж і «Рай» написав!

Орест

Як ви думаєте? Адже приязнь межи мужчиною й жінкою завжди мусить мати якийсь особливий відтінок? В ній нема фамільярності і разом з тим вона ніжніша, сердечніша.

Любов

Бачте, от ви вірите в приязнь межи мужчиною і жінкою...

Орест

Досі вірив... а тепер...

Любов

(глянула на нього, мов хтіла ще що спитати, але повернулась і пішла до піаніно)

Саню, ти знаєш «Posa la mano sul mio cor»? 1 Вибачай, я тебе перебила.

С а н я

(нерадо) '

Ні, я сього не знаю.

Любов

Ах, се надзвичайно!

(Співає без слів шпаркий, пристрасний мотив, але на першій фразі уриває і покликує.)

Ах, яка чудова ніч, а ми й не дивимось! А місяць, місяць великий та ясний!

(Біжить до балконових дверей, одчиняє обидві половинки, стає біля одвірка так, що її всю заливає місячне світло, і заводить «Ой місяцю, місяченьку!».)

1 «Поклади руку на моє серце» (італ.).— Ред.

32 4

Орест виходить на балкон, став проти Люби і дивиться на неї, мов очарований. Милевський і Саня зостаються в салоні. Завіса спускається під час співання першого куплета пісні «Ой місяцю, місяченьку!».

Завіса

ДІЯ ДРУГА Та сама хата, що у 1-й дії.

1 вихід і

Любов і Орест входять двері, що праворуч; Любов попереду вбігав швидко в ротонді і в шапочці; в руках у неї червоний абажур. Вбігаючи, вона шпарко говорить, жвава, весела, очі

горять.

Любов

Що ж з того, що дрібниця? Та все-таки виграла, а ви ні з чим вертаєтесь. Все-таки, значить, мене щастя не зрадило!

Орест

От велике щастя — абажур! Я навіть од вас не сподівався...

Любов

(кидає абажур на стіл, починає скидати раптово ротонду, не дивлячись, куди вона впала, потім рукавички і шапочку кидає без ваги на стіл, говорить палким, завзятим

тоном)

Ах, ви знов своє: абажур! Та розумійте ж ви, що не в тім сила, що виграти! В лотереї, як і в усякій азартній грі, головне — риск і осягнення мети.

Орест (сів на крісло)

Але якої мети?

Любов

(ходить раптово по хаті, часом спиняючись)

Кажу ж вам, се все одно. Та навіть і не се, просто самий риск, от що притягає до гри, от що примушує

саму себе забувати. (Спиняється перед ним, просто). Тільки млява, боязка людина не любить і боїться риску.

Орест

(похилив голову, потім раптом підняв угору, метнувши очима, схопився з місця)

Правда ваша, правда! Я не лро лотерею кажу, вона мене мало пориває; сей риск не захоплює мене. Але інший риск — риск життя, о, то інша річ! Сам я, може, й не піду на риск, не шукатиму його, у мене для сього замало енергії, але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! Знаєте, як часом запливеш ненароком у морі далеко-далоко, чуєш, що хвиля тебе тягне, раптом прокинеться думка: а що, як не стане сили вернутися до берега? Проте пливеш все далі і далі, і так якось страшно і любо тоді! Підлітком я мав звичай, та що казати, я й тепер його не покинув, бігати 4 на пожар і там орудувати укупі з пожарними, лізучи у найбільший вогонь. Роблю я се, ніде правди діти, не тільки з філантропії. Мені миліше тоді ставити на карту своє життя, ніж рятувати чуже. Я сам не знаю, що зо мною робиться, коли я бачу огнище пожежі, се щось стихійне, непереможне. Певне, метелик, летячи на вогонь, почуває те саме.

Любов

(п'є його слова, дивиться на нього радісними очима, немов

у нестямі)

Я розумію вас, Оресте. Риск... та що, без нього все життя людське було б нудне, як осінній дощ. Боятись його — значить, боятись життя, в кожній кар’єрі, в славі, в коханні — скрізь риск. Навіть в приязні (глянула якось гостро на Ореста і змішалась) буває риск. Чи ж не риск бути другом такого непевного, химерного створіння, як, наприклад, я?

(Сміється нервовим сміхом.)

Орест

При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний!

Любов подає йому руку, він стискає її, потім цілує.

Гі ж і Милевський.

Милевський (тихо)

Ого, друзі! (Голосно.) Здорові, Любов Олександрівно! А, і ви тут, Оресте Михайловичу! (Подає їм руку, вони при його вході розступаються.)