Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

Не може відновити в цілій повноті своєї діяльности товариство „Просвіта“, яке істнуе від 1868 р. для ши-рення просвіти між українським населенням, бо власти ставлять перешкоди відновленню його філій і читалень.

Переслідування українських Фінансових і господарських інституцій наразило їх на великі матеріяльні

2*

втрати, я Сільський Господар“, могуча господарська організація українського селянства, був на якийсь час закритий. „Союз господарських Спілок“ був також закритий, а його товарові маґазини сконфісковані. Богато кредитових товариств на провінції зустріла та сама доля. Директорів і урядників українських інституцій інтерновано.

Крім того українські товариства й інституції понесли великі втрати через реквіровання будинків, знищення внутрішнього уладження і т. п.

6. Реквізіції, примусові роботи.

Як маєтки українських інституцій, так також маєтки окремих українських громадян нищать польські власти постійними реквізиціями, як часто прибирають характер простих рабунків. Як військові так і цивільні власти забирають річи, збіже, худобу, примушують до робіт. Самоволя даного виконуючого орґану є тут одиноким законом.

Для ілюстрації наведемо отсей випадок:

24 цвітня 1920 в домі декана о. Михайла Цегедь-ського в Камінці струмиловій явилися узбюоені жандарми, жадаючи підводи до Львова для приватного ужитку старости. Поручник жандармерії Кліш, висилаючи жандармів на сю реквізицію, сказав (свідок п. C.): „Коли буде опиратися, знаєте, що мавте робити“. Віз-ника, який опирався, жандарми побили. Самому о. Це-гельському, який поспішив до староства з представленням, що коні весь час в роботі і змучені, староста відповів: „Хоч би мали поздихати, я мушу їх мати!“

Коли таке виробляють з церковними достойниками, то можна собі представити, як поводяться з простим селянином.

П »біч реквізицій заставляють польські власти українських селян до примусових робіт для польських дідичів і для спроваджених з Польщі

ПОЛЬСЬКИХ С Є Л Я Н-К О Л ь о н і с т і в. Хто відмовляється. підлягає тілесній карі.

7. Заборона вінчань.

Навіть в сю сферу життя вдиравться самоволя польської адміністрації. Хоч українське населення Східної Галичини не є обовязане до військової служби в польській армії, одначе польські власти, опираючися на старих австрійських приписах, по яким мущині не вільно було заключати подружя перед сповненням обовязку військової служби, стоять на тім, що не вільно заключати подружя без дозволу власти.

Для приміру наведемо обіжник староства в Пїд-гайцях з ЗО. вересня 1920, ч. 14419/20, розісланий до гр.-кат. парохіяльних урядів. В сім обіжнику заки-дується парохам, що вони підчас большевицької інвазії давали шлюби особам в поборовім віці, а також далі голосять заиовіди осіб, які не ставилися до бранки, і заповідається карні доходження й кари.

На сім тлі відбуваються численні репресії і цвите хабарництво. Щоби дістати дозьіл на заключення подружя, треба відповідно» окупитися повітовим властям вглядно їх аґентам. Бувші жовніри української армії взагалі не дістають дозволу на заключення подружя.

Чи ся міра має бути доповненням фізичного винищування українського населення через убійства, знущання, арештування, інтернування і пошести, а саме має за ціль зменшити українське населення також через зменшення плодовитости,— чи є вона тільки одною більше а тих безчисленних шикан, якими польські власти хотять докучити українському населенню, — все одно характеризує вона польський режім в Східній Галичині..

S. Голод і пошести.

Говоримо на сім місці про голод і пошести в Східній Галичині, бо в критичних часах б найважнійшою вадачею доброї адміністрації протиділати голодови і по-шестям.

Східна Галичина від початку світової війни аж до нинішнього дня все була воєнним тереном. Тому не дивниця, що для голоду і пошестей творить вона дуже податливу почву.

Тимчасом польські власти не тільки сих язв не поборюють, але навпаки їх поведення дає підставу обвиняти їх, що вони свідомо сприяють ши-ренню голоду і пошестий, щоб таким способом як найбільше винищити українське населення Східної Галичини.

* *

*

Українські села знищені війною. Одначе польське правительство вовсім не займасться їх відбудовою Не доставляв насіння на засіви. За те переводить постійні реквізиції. Забирає все, що можна забрати. Чи диво, що по селах, особливо в біднїгших підгірських околицях, панує страшний голод?!

Поборюванням голоду польські власти зовсім не займаються. Поживи не доставляють. Набуття їх не улекшують. Навпаки, тільки утруднюють як акцію само-помочи самих селян так і діяльність українських інституцій.

Не тільки українська, але й польська преса приносить описи сцен, як українське населення 8 гір мандрує сотки кільометрів на Поділе, щоб купити трохи збіжа, а коли вертав, по дорозі те збіже відбирають їм жандарми.

* *

В парі з голодом іде тиф. Які застрашаючі його розміри, нехай свідчать циФри. Санітарний шєф „Мало-польщі“ др. Міколайскі подав в урядовій „Ґазеті Львов-скій“ ч. 70 з 29. марта 1920, що число занеду-жань на тиждень виносило в грудні 1919р. 5000осіб.

в січні 1920 р. 4252 осіб, в лютім 5000 осіб, в марті 5000 осіб. Смертність — як подає той сам др. Міко-л: йекі в „Ґазет-і Львовск-ій“, ч. 72 з 31. марта 1920,

— піднеслася від початку 1920 p. s 10 °/о на 19%» доходячи декуди до 25%» а в гірських околицях навіть до 50%-

Для поборювання сеї страшної пошести польські власти не вробили нічого. Як доносить львівський „Дзеннік Іюдови“, ч. 88 з 12 цвітня 1920, — „санітарний шєф Малопольщі др. Міколайскі перед кількома днями офіцІяльно заявив, що треба ратуваги Західну Галичину, де льокалтція ще можлива; зате пожар у східній части краю вже не дасться опанувати і треба ждати, аж він, вигорівши, сам погасне“.

Огсе погляд офіціальних польських кругів. Так! Рятувати від тифу треба тільки польську Західну Галичину, а в Східній нехай українське населення вигине! Тогді лекше буде вдержати край для Польщі і скольонізувати польським населенням!

Санітарні колюмни, висилані польськими властями для поборювання тифу, затіпалися реквізиціями предметів поживи в українського населення, — на що повно нарікань в польській пресі (прим, цитований висше „Д46ННІК Людови*). # #

♦

1 в санітарній области польські власти мають на увазі передовсім польщення Східної Галичини.

За австрійських часів істнувало в Галичині „Галицьке Товариство Червоного Хреста“, яке було автономною філією австрійського Червоного Хреста. До сього товариства належали Поляки, Українці й /Кяди.

На вагальних зборах ЗО. липня 1919 польські члени Товариства рішили перемінити товариство на „Мало-польський Відділ Польського Червоного Хреста'1, чим унеможливили Українцям дальш/