Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Се усунення Українців зі всіх публичних урядів означає з одного боку віддання українського населення на повну саяоьолю польських урядників, з другого боку засудження над 10.000 українських урядничих родин на безробіття і голодову смерть.
Таким способом польське правительство руйнує матеріяльно і винищує фізично українську інтелігенцію.
Мотивом неприняття українських урядників до служби, який повторяється в усіх рішеннях і заявах польського правительства е те, що дана особа я є неприхильно настроєна до польської держави і тому не може бути урядником польської Ренублики".
Сей мотив не має правної підстави, бо Східна Галичина не є частю Польщі і урядники Східної Галичини не повинні бути „урядниками Польської Репу-блики“.
З другого боку треба ствердити, що в цілій Східній Галичині нема Українця, який був би прихильно настроєний до польської окупації Східної Галичини! Огже за „неприхильність до польської держави" мусіла би Польща винищити все українське населення Східної Галичини, — що вона й робить!
4. Переслідування української преси.
Українська преса під польською окупацією здавлена військовою і цивільною цензурою, яка конфіскує майже кожде число Газети, накладав грошеві кари, арештує редакторів і вакривае видавництва.
Як тільки польські війська 22. падолиста 1918 за-няли Львів, при загальнім нищенню будинків і льогіалів українських інституцій улягли також знищенню редакції українських Газет.
Особливо потерпіло видавництво дневника „Діло" і тижневника „Свободи“, органів найвпливовійшоїукра-їнської (національно-демократичної) партії, які виходили від 1880 р. Льокаль сього видавництва відвідували польські жовніри кілька разів, оставляючи за кождим разом що-раз більшу руїну. Меблі, бібліотеку, часописи, рукописи, листе, ділові книги нищено, а вартісні предмети рабовано.
Коли польський комендант міста ґен. Роя українській делеґації заявив, що ніщо не стоїть на перешкод1 видаванню украївської преси, „Д*ло“ почало появлятися. Одначе вийшли тільки два числа: з 28 і 29 падолиста 1918. Дня 29. падолиста 1918, коли число з ЗО. падолиста 1918 вже було готове до друку, яьився в редакції відділ польського війська, обявив „Діло“ закритим і арештував усіх присутних членів редакційного і ад-міністраційного персоналу.
Коли в кілька днів пізнійше депутація українських жінок була в нового коменданта ґен. Розвадовського, він, вичисляючи ріжні українські „злочини“ проти польської власти, сказав: „Ми позволили видавати „Діло", одначе воно почало так писати, що я наказав його замкнути і редакцію арештувати. Може бути, що знов позволимо видавати його. Але знайте, за першу статтю, яка мені не подобається, накажу редактора поставити під мур і розстріляти.“
Ні „Діло*4 ні „Свобода“ більше не появилися. Не вважаючи на всі українські заходи, польські власти не зняли заборони видування сих газет. Сороклігня традиція „Діла“ і „Свободи“ видалася їм занадто небезпечною для польської політики в Східній Галичині.
Аж з початком 1920 р. згадана українська національно-демократична партія дістала дозвіл видавати дневник „Громадська Думка*. Сей днєвник переслідували польські власти конФІскатами, а при к;аці вересня 1920 закрили.
Замість нього почав у жовтні 1920 виходити днев-яик „Українська Думка*1, який одначе вже в падолист*
1920 закрито, так, що вийшло тільки 33 числа, з яких половина була сконфіскована,
* *
а
В перших днях польської окупації Львова, рівночасно з „Ділом“, почав виходити також український соціяльно-демократичний дневник ..Вперед4*.
Дня ЗО. падолиста 1918 редакція „Внереду“ одержала від ґен. Розвадовського приказ до видання українськими буквами долучувати видання польськими (латинськими) буквами. За невиповнення сього приказу за-грожено замкненням дневника. Наслідком сього „Виеред“ від 1. грудня 1918 до 22. січня 1919 мусів появлятися в двох виданнях: українськими і польськими буквами. Аж 22. січня 1919 дозволено видавати його без видання польськими буквами.
КонФІскати, грошеві кари, ревізії в редакційнім льокалі, арештування не тільки персоналу, але і припадково присутних інтересентів, закривання видавництва на кілька днів були щоденним хлібом сього одинокого тоді українського дневника, аж в кінці 19. марта 1919 замкнено його на необмежений час.
Рівночасно замкнено також двотижневник для українського жіноцтва „Наша Мета“, видаваний тою самою ґрупою.
Від 19. марта до 3. вересня 1919 не появлялася на території Східної Галичини ні одна українська Газета; ціле українське населення Східної Галичини було позбавлене своєї преси.
Аж 3. вересня 1919 „Вперед“ знов дістав дозвіл виходити. КонФІскати, грошеві кари, ревізії, ьроцеси переслідують його далі.
Соціяльно-демократрчний тижнеьник Р3емля і Воля“ був ще менше щасливий. Після короткого істнування його зозсім заборонено.
З початком 1920р. почали виходити дневник „Нова Рада“ і тижневник „Правда“, обі Газети клерикального напрямку. Обі ґазети після короткого істнуванвя і переслідування конФІскатами і карами закрито.
# ¥
*
Так само на провінції не може вдержатися українська преса.
Після заняття Станиславова, осідку українського правительства, польськівласти були дозволили видавати місцеву Газету , Воля“, яку одначе після кількох чисел знов закрили. Виявилося, що „Воля“ завдячувала своє коротке життя побутови одної антантської місії в Станиславові; на той час Поляки хотіли похвалитися своїм „лібералізмом“ супроти української преси.
„Український Голос“, який виходить в Перемишлі, підлягає конФІскатам, карам і закриттям, які спричиняють місячні і більші перерви в видаванню ґазети.
* *
*
Подібним переслідуванням підлягають також неперіодичні українські видання.
Одним словом, українське друковане слово знаходиться під польським режімом в Східній Галичині в найважчій неволі.
* *
*
Переслідуючи українську пресу, польські власти рівночасно закладають ґазети, які, виходячи в українській мові, ГльориФІкують польську політику в Східній Галичині. Сі ґазети виходять на польські секретні фонди, а редакторами їх є особи українського походження, які так низько упали, що продалися Польщі служити проти власного народу. До таких ґавет належав „Пробій“, який уже перестав виходити, а в падолисті 1920 почали виходити „Обнова“ і гРідний Край“. Для характеристики сеї преси досить навести, що редактор „Пробою“ Демян-чук був безліч разів караний за крадіж і инші ганьблячі злочини.
Згадуємо про сю пресу тому, бо на неї покликаються перед заграницею польські офіціальні круги як на доказ, що серед українського громадянства є також Група, яка хоче приналежности Східної Галичини до Польщі.
Що два-три ренеґати, хоч-би навіть не були звичайними злодіями, не можуть входити в рахубу як політичний чинник, — сього, здається, не треба доказувати.
5. Збори, організації, товариства.
Українське населення Східної Галичини є зовсім позбавлене права зборів. Тому не може воно висловити своїх думок про своє теперішнє положення і своїх домагань.
Українські політичні організації, на скільки істнують, остають під терором і репресіями. Тому не можуть сповняти своїх задач.
Навіть українські гуманітарні, просвітні та господарські організації й інституції не є вільні від переслідувань і репресій, які спиняють їх діяльність.
На заложення такої гуманітарної організації, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)», після закриття браузера.