Читати книгу - "Рік 1918, Київ"

9 червня.

О 12-ій — концерт Стеценкових творів у Міськім Театрі. Мав квиток у другому ряді. Бачив Шелухіна, Василенка, в льожі — гетьмана з почетом, Лизогуба.

Концерт мізерабільний. Квінтесенція нудоти і плаксивости української. Пісня на слова Лесі Українки — "То була тиха ніч чарівниця", була дійсно "кунстштюком", Бо так не зрозуміти суті цього душевного переживання поетки, та й її самої, як їх не зрозумів Стеценко в своїй музичній інтерпретації — то була дійсно штука! Замість болючого, розпачливого, непогамованого, ледви стриманого, пориву, вийшов звичайний, розливний солодкий малоросійський сентимент. Довкола — рев: браво, біс, ще раз! розпромінені обличчя… Ні, я не є їх.

Шишманов просив прислати мої брошури. Обіцяв прийти на відчит. Наші соціялдемократи заявили моїй давній знайомій, пані В. Р., своє незадоволення за знайомство зі мною. Нема найбільших деспотів, як партійні соціялісти. Не можуть дарувати, що відійшов від них.

10 червня.

Безцеремонність німців іде задалеко. Сьогодні закликав мене до себе на нараду гетьман. В його кабінеті, в палаці, вже застав державного секретаря Ігоря Кістя-ківського, Палтова, начальника штабу ґен. Дашкевича-Горбацького, віцеміністра військових справ ґен. Лінґнау і віцеміністра Внутрішніх Справ Вишневського.

Ґенерал Ґренер прислав листа, в якім скаржився на УТА за те, що вона — не робить належної реклями гетьманові і забагато пише про розрухи на провінції. Я відповів, що я є між молотом і ковалом в пресових справах. З одної сторони кампанія російсько-жидівської преси, а з другої — оцей лист Тренера. Щодо того, що є замало реклями для гетьмана, то ця справа обходить не ґен. Тренера, лише гетьмана і мене. Щодо інформацій про розрухи, — то я міг формально заслонитися тим, що ці вістки діставали ми від Воєнного Міністерства. Зачалась суперечка між Дашкевичем і Лінґнау.

На цій нараді, коли я почав говорити по-українськи, зараз же перейшли на цю мову і гетьман, і Вишневський, і Лінґнау.

В Бюрі довідався про правдиву причину німецького гніву. З властивою їм "плюмпгайт" присилають вони масу телеграм до УТА з широкою реклямою для німців. Багато з того матеріялу йшло до коша. Звідси їх гнів. Звідси їх кампанія проти УТА і мене, підтримувана Дівиним з його "чорною сотнею", і "русскими" журналістами з "Києвської Мислі".

11 червня.

У Липинського. Має клопіт з своєю амбасадою. Коло нього труться А. Жук і ще подібні. Перший — член Центрального Комітету Укр. соц. дем. партії, бувший волосний писар, не знає жадної європейської мови, але інтриган як Шельменко Квітки, і зарозумілий як пан Голова з "Ночі під Різдво" Гоголя. Обох їх хоче Липинський взяти до себе. Він давніше, та й тепер, казав, що хотів би бути в контакті зі мною. Не міг я утриматися, щоб не запитати — як він собі уявляє цей контакт з таким складом свого персоналу? Запросив мене на нараду, яку скличе перед виїздом[6].

Були в мене з візитою Герман і др. Кавчіч, управителі українського і російського відділів воєнно-пресового бюра Австро-Угорщини.

О пів до четвертої бачив згори, з мого бюра, як попри нього Хрещатиком ішла процесія з жертвами вибуху на Звіринці кілька днів тому. Трумни, музика військова, наша міліція, німці. Грали похоронний марш, один з тих, які завше робили таке стрясаюче вражіння на мене. Здається, що всі ми тут у Києві танцюємо на вулькані. Хотів піти нині до гетьмана, але передумав. Кістяковський не перестає кидати мені колоди під ноги[7].

Демократичні політики активізуються. Новозаснований Союз Української Державности — соц. федералісти, соц. — самостійники, земці, кооператори і т. п., зробив початок. Мав намір побачитися з командантом німецької армії на Україні, маршалом Айхгорном, щоби поскаржитися перед ним на гетьмана. Не розумію цих політиків. Зараз по перевороті, побігли до Мумма і до Ґренера, але ніхто до гетьмана. Говорили, що це було б нижче їх чести. Коли я, після перевороту, по розмові з гетьманом, приніс офіційні запросини — представникам наших партій, — прийти до гетьманського палацу на нараду, відмовилися. Потім, поодинці ходили до нього на авдієнції. Айхгорн відіслав делєґацію "Союзанців" до Ґренера, а цей сказав їм, що з теперішнього уряду німці задоволені і не бажали б собі його зміни. Заявив, що треба передусім створити українську державу, а яка в ній культура переважатиме, — "то вже є річею панів". Так скінчився дебют "Союзу".

Кількакратно переконував я Шеметів і Міхновського покласти натиск на розбудову партії хліборобів на провінції; не лучитися з політичними трупами — "ес-ефами", а тим менше з збанкрутованими хлопчиками без майбутнього — з "ес-ерами". Старався переконати їх перенести тягар роботи партії на провінцію, в терен, заснувати партійний орґан. Було це досить тяжко. Уважали, що головна робота є тут, у Києві.

14 червня.

Вчора був в Кістяковського. Потім — в ресторані, на принятті, на честь берлінського гостя, фон-Вальдена. Промова німецького посла. Мумм виходить з факту присутности німецьких військ на Україні — "індем унзере трупен да зінд" і т. д. Робить вражіння людини, яка знає чого хоче.

На приняттю трапився зі мною комічний інцидент. Гостей було з сорок чоловіка. На другім від мене кінці стола, коло Мумма, австрійців і деяких гетьманських міністрів, в тім числі і Д. Дорошенка, — вставали і говорили промови. На моїм кінці, маючи цікавих співрозмовців, я, занятий ними і добрим вином, не звертав уваги на промовців, серед яких був і Дорошенко. Коли нагло, через стіл посол Мумм попросив мене перекласти по-німецьки промову, щойно виголошену по-українськи Д. Дорошенком… Я мусів встати і від початку до кінця заімпровізувати переклад промови, якої я не слухав, але яку — на мою думку, в тих обставинах, повинен був би виголосити міністер заграничних справ української держави. Хутко по тім Палтов, який увіхався всюди, підійшов до мене і з веселим обличчям шепнув на вухо: "ґалупчік, ви вєліколєпно пєрєвєлі"!

Др. Кавчіч оповів, що моя стаття в київській пресі — "Перед розв'язкою", з критикою центрально-радянського бедламу, ще перед переворотом гетьманським, — була переложена в німецьких і чеських ґазетах, в деяких частинно сконфіскована.

Вчора ввечері у Шеметів. Ґрунтовно розійшовся з ними. Здавали справу на засіданні Комітету хліборобської партії з своєї візити у Ґренера. Цей останній насамперед повчив їх льояльности, вказуючи, на їх запит, що німці не вмішуються у внутрішні справи України, та що зміна кабінету залежить від гетьмана. Я зайняв становище проти таких паломництв. Дехто з присутніх був дуже ображений. Боюсь,