Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

цінності. У «Майстрі і Марґариті» втілилися риси дуже поширеного в літературі XX століття роману-міфу. Від традиційного роману він відрізняється тим, що не вписується в рамки історичного мислення. У романі-міфі минуле й майбутнє, побутова реальність і надреальність — просто одне й те саме. Всі елементи тексту утворюють певну єдину субстанцію, що постійно змінює свій стан. Безкінечна зміна розстановки, сполучуваності, членування і розподілення цих елементів підпорядкована лейтмотивному принципу побудови оповіді[1], що створює передумову до багатьох вільних асоціацій і паралелей у процесі сприйняття тексту. Виникає незамкнене смислове поле, яке надає смислу роману рис відкритості і безкінечності.

Створюючи свій роман-міф, Булгаков використовує композиційний прийом «тексту в тексті». До складу його книги входять два романи: роман Майстра про Понтія Пілата і роман про долю Майстра. Разом вони утворюють художню цілісність, зміст якої пов’язаний не тільки з долею окремої особистості, але і з долями людства. Поєднання в межах однієї естетичної реальності двох хронотопів — московського і єршалаїмського — створює для читача можливість відчувати себе безпосереднім очевидцем усіх подій, що відбуваються, легко переміщуючись з буденного життя в міфологічний простір. Міф перетворюється на реальність, але й реальність тим самим міфологізується. Всі предмети, характери, ситуації та інші елементи тексту одночасно існують у двох часових зрізах.

«Роман Пілата» займає близько 1/6 тексту, але це є змістовим центром «Майстра і Марґарити». Чотири розділи роману про Пілата введені в основний роман по-різному. Перший розділ («Понтій Пілат») — розповідь Воланда, адресована Берліозові та Івану Бездомному, другий розділ («Страта») — сон Івана, третій розділ («Як прокуратор намагався врятувати Іуду з Киріафа») і четвертий розділ («Погреб») — фрагменти відтвореного Воландом рукопису Майстра, який читає Марґарита. Персонажі і багато з реалій роману Майстра проникають до основного роману. В Іванових видіннях виникає Єршалаїм, Левій Матвій просить про Майстра Воланда, Майстер, Марґарита і Воланд з почтом зустрічаються з Пілатом на місячній дорозі, нарешті, з’ясовується, що Ієшуа прочитав роман. Разом з тим чотири вставні розділи, які розповідають про один день римського прокуратора Іудеї, хронологічно послідовні і стилістично однорідні. Скупою карбованою прозою йде оповідь про зустріч Пілата з проповідником добра і справедливості Ієшуа, тобто про надзвичайно важливу подію християнської історії.

Автор вдається до дуже поширених у світовій літературі образів і сюжету Святого письма» що масштабно збільшує його твір і дає змогу утвердити духовні і моральні істини як вічні, загальнолюдські основи життя. Булгаков досить вільно поводиться з канонічним першоджерелом, актуалізуючи в ньому ті мотиви, які безпосередньо пов’яжуть з Ієшуа всі події лінії Майстра і Марґарити, що розгортаються в хронотопі московського світу. Мандрівний філософ, який не має ані дому, ані друзів, ані рідних, знаходить двійника в особі московського історика, який теж «від усього в житті» відмовляється заради творчості. Разом з тим Ієшуа наділений даром нести вищу істину «доброї волі». Вона є життєво нездійсненною, тобто такою, що містить у собі надреальний смисл — адже натовп лишається глухим до проповіді істинно людських ідеалів. Але віра Ієшуа в людину, яка здатна творити добро заради самого добра, веде за ним Левія Матвія, здійснює переворот у душі та свідомості Пілата. Прокуратор, який стратив Ієшуа, знаходить шлях до себе — людини, прозріває можливості духовного й морального життя. Його прозріння оплачене трагічною загибеллю героя, що несе людству рятівну істину, не прийняту людьми. Власне, Ієшуа і сам визнає, що його думок не розуміє ніхто. У суперечці з Пілатом мандрівний філософ говорить не про сучасну людину, яка живе зараз, а про первісну непробуджену природу людини. За Ієшуа, людина є добра в задумі Творця. У наявній, реальній дійсності вона проявляє себе інакше.

Роман про Майстра показує людей в обставинах конкретної історичної дійсності. Це частина твору, присвячена булгаковському часу, просвіченому променем вічності. У формах буфонади і ексцентрики зображується прибуття в Москву диявола з почтом з метою ревізії нового світу. Поява сатанинської компанії супроводжується виникненням багатьох комічних картин, що варіюють одну й ту саму ситуацію — зіткнення Воланда з московськими обивателями. При цьому реальні персонажі, стикаючись із князем Пітьми, переступають межу потойбічного світу, а представники інобуття затишно почуваються в московських квартирах. Воланд і його прісні є персонажами, які активно діють як у гротескних епізодах, так і в лірико-драматичних і фантасмагоричних, виконуючи при цьому всілякі сюжетні функції У зіткненні з мешканцями Москви Воланд матеріалізує над-реальну силу, спрямовану на викриття людської ницості, вульгарності й дурості. Всі епізоди, що викривають сутність примітивних людських істот, будуються за єдиною схемою: зустріч, випробування, викриття, покарання. Жертва викривальної витівки Воланда сповнюється жахом, який ніби розсіюється разом із зникненням таємничого мага. Однак невдовзі з’ясовується, що на дні душі враженого обивателя назавжди осідає страх, який важко піддається поясненню. Барон Майгель, Берліоз покарані не лише жахом, а й смертю. До них долучається Іуда, страчений в романі про Пілата як втілення підлості й зла. Берліоз у романі є сучасним Іудою, претендуючи на роль ідеолога і наставника «інженерів людських душ». Розбещені ним арімани і латунські, відомі завсідники ресторану «Дім Грибоєдова», як і інші процвітаючі члени МАСОЛІТу, зуміли зломити дух Майстра саме завдяки псевдовчительству і псевдонаставництву Берліоза. Воланд стає потрібний Булгакову як володар сили, здатної відновити справедливість. У карнавально-фантасмагоричній формі письменник закінчує наскрізну тему всієї своєї творчості — тему необхідності активного боріння людини культури за право бути, а надто людини творчої. І коли життя все-таки штовхає Майстра до добровільного ув’язнення у стінах психіатричної лікарні, йому на допомогу приходить той, хто є частиною сили, що вічно хоче зла і вічно творить благо.

Майстер займає особливе місце в «московському романі», хоча з’являється тільки в тринадцятому розділі. У його діалозі з іншим пацієнтом психіатричної лікарні, примусово туди привезеним Іваном Бездомним, уперше звучить слово Майстер, що замінило герою ім’я. Власники членських квитків МАСОЛІТу і відвідувачі «Грибоєдова» давно скомпрометували слово «письменник», отже, Істинному письменникові не лишається нічого, як назвати себе просто Майстром. Його моральна позиція розкривається в романі про Пілата, затаврованого сучасними критиками. Оповідь про долю Майстра ведеться у відособленій лірико-патетичній тональності. Просторова організація епізодів, присвячених Майстру і Марґариті, повністю присвячена створенню особливого світу, в якому символічного значення набувають повторювані деталі: книги, квіти, пічка тощо. Яскрава колірна палітра більшості розділів роману звужується до стійкого поєднання жовтого й чорного, коли йдеться про любов героїв. Оселившись у двох кімнатах підвальчика, що перетворився на Дім Майстра завдяки книгам «від фарбованої підлоти до закопченої стелі» і пічки, герой віддається творчості й любові. Однак скоро відбувається зіткнення ідилії