Читати книгу - "Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини"

напрямку проводити її? Всі ці питання ми мусили вирішати самотужки та ще до того й негайно, бо життя не чекало. Обміркувавши справу «освідомлювання» з принципового боку, рада громади доручила роботу серед війська п. Мацькові і мені. Користаючи зі свого урядового становища товариша голови залогової («общерусской») ради і з того, що остання доручила мені кермувати культурно-освітною та агітаційною справою, я виготовив відповідний звіт, в якому доводив конечність провадження дорученої мені справи на мовах, якими говорили поміж собою солдати залоги. Для того в докладі пропонувалося поділити солдатів залоги на національні секції і провадити роботу в кожній секції зокрема.

Звіт зустрінули москалі ворожо. Розпочалися гострі дебати на засіданні залогової ради. Але все ж таки звіт ухвалили, хоч і незначною більшістю. За приняттям голосували майже виключно самі «інородци». Зломлені в прінціпі, москалі погоджувалися на татарську, польську, грузинську, жидівську та инші секції, але не визнавали рації утворення української секції, бо «всє малороси прекрасно панімают русскій язик, да і лєкторов, знающих ґаліційско-українскій язик не отищеш в ґарнізонє», — говорили вони. Але й тут москалі потерпіли поразку: «інородци» визнавали таку рацію, а нас була більшість. Розіслано наказ до залоги приблизно такого змісту: «3 гідно з постановою залогової ради солдатських депутатів, пропонується командирам окремих частин залоги сьогодня о такій-то годині вислати до будинку такої- то гімназії всіх солдатів-«уроженців» губерній: Волинської, Холмської, Подільської, Київської, Херсонської, Катеринославської, Полтавської, Чернігівської та Харківської. Туди ж прибути всім офіцерам, що походять із зазначених губерній. Можуть бути присутні й «уроженці» інших суміжних зі зазначеними губерній. Підписали: Начальник залоги капітан Замятін. Ад'ютант пор. Ю. Тютюнник.

Прибуло щось до семи тисяч. Відкривши віче, я запропонував:

— Хто поміж вами українці, піднесіть руку до гори!

Піднеслося не більше трохсот рук.

— Малороси! Піднесіть руки!

Піднесло руки коло половини присутніх.

— Хохли! Піднесіть руки!

Знов піднесла руки добра третина.

— Українці, малороси і хохли! Всі разом піднесіть руки!

Понад головами кількатисячної юрби піднісся ліс рук. Одиниці, що не піднесли рук, не були помітні серед загалу.

Я відчитав свій звіт, уже ухвалений залоговою радою, і з'ясував, що всім присутнім прочитають кілька лекцій на різні політичні теми. Читати лекції будуть на рідній мові «оттакій, як я тепер говорю». На се, щоби ухвалити програму лекцій і встановити чергу поміж частинами, запропонував вибрати з-поміж себе депутатів по одному від роти. Вибори проведено тут же на площі. Потім говорило багато промовців, поміж ними: Мацько, Титаренко, Іванчук (старшини) і Масак та Близнюк (цивільні, члени Української Громади). Всі промовляли по-українському. Промови інтелігентів на «мужицькій» мові зробили надзвичайне вражіння на присутніх. Ніби не дихаючи, слухали «дядьки в шинелях», а коли промовець кінчав, буря оплесків зривалася понад головами і помішані «слава» та «гура» неслися вулицями Сімферополя. Промовці з'ясували, що «малороси» і «хохли» — це назви, якими наділили нас наші вороги, гнобителі і що правдива назва всіх людей, що говорять такою ж мовою, як і промовці, є українці, а наша батьківщина, коли була вільною, то звалася не «Малоросією», але Україною і так має знову називатися. Одному з промовців набігла думка показати синьо- жовту стрічку і запропонувати піднести руки тим, що знають значіння з'єднаних кольорів. Всього з десяток людей знали кольори національного прапора. Маси ще не знали того.

Розійшлися в темряві ночі.

Вибрані депутати назвали себе комітетом Українського Військового Клубу імені гетьмана Петра Дорошенка. Почалася робота. Та разом же почалася і боротьба з москалями. Зразу москалі гадали без великого труду зломити вплив на маси «фантазьорів», як вони спочатку звали нас. Стали відбуватися лекції по уложеній програмі. По своїй ідеї всі лекції мали підкреслити нашу національну окремішність. Яку тему не зачепив би лектор: земельне питання, війну, освіту, економічні справи і т.и. — обовязково само по собі перед аудиторією повставало питання про розбіжність, а навіть і протилежність інтересів України і Росії.

Не раз підводиться було й який-небудь бородатий козак, а часом і старшина[1], щоб зробити запитання лекторові:

— А чи не буде ота федерація відокремленням України від російської держави? Бо під час революції всі повинні єднатися, а не ріжнитися…

Уже відчувалася робота москалів. То від них пішла ідея «єдінаго революціоннаго фронта». Вона баламутила голови тим, що були найменше політично розвинуті і не мали досить природного розуму, щоби критично відноситись до теревенів язикатих московських соціялістів ріжних порід.

Звичайно лектор пояснював, що все буде залежати від бажання українського народу, який має висловитися на з'їздах. Поміж ініціаторами «освідомлювання» були люди, що з початку ж стали на позицію незалежності української держави від Росії. Революція тільки починалася, а вже відчувалося серед «дядьків у шинелях» стихійне бажання відокремитися в свої національні військові частини. Треба було бути вповні профаном, щоб не передбачити того, що коли хто-небудь стане на шляху дальшого розвитку нашого руху, то відокремлені в окремі військові частини «дядьки» докажуть, що вони вміють уживати зброю. А там, де запахне кров'ю, вже ніхто не жахатиметься зломати «єдіний революціонний фронт» і «відокремлення», хіба що наші вороги. Такою є логіка всякої боротьби. Розуміли все ми, розуміли й москалі.

На лекції приходили по черзі, кожний батальйон окремо. Щовечора охочі записувалися в члени військового клубу. А охочих було досить. Навіть ті, що з острахом поглядали на руйнацію «єдінаго революціоннаго фронта», вписувалися в члени клубу і пильно виконували всі постанови й розпорядки президії. Стихійне бажання організувати і виступати одностайно всім українцям було дужче від будь-яких страхіть «відокремлення». На перших же лекціях з ініціативи самих козаків повстало питання звести в «ротах» всіх українців в окремі чоти («взводи»). Мотивували козаки своє бажання тим, що «краще ходити в ладу на лекції. і до своєї команди будем приучуватись». Сам начальник залоги капітан Зам'ятін (москаль) був людиною безхарактерною, політично малосвідомою. Кандидатуру його на революційного начальника залоги висунула група молодих старшин, які бажали мати вільну руку для своєї політичної роботи. То був типовий представник толстовського «нєпротівлєнія злу», хоч до чого-небудь доброго теж не мав здібностей. Солдати його любили, бо він з ними був запанібрата. Але честолюбство все ж таки він мав і влади, хоч би й фіктивної, не цурався. Почалися «впливи оточення». А серед того оточення моя роль не була останньою. Швидко «ґаспадін капітан», начальник залоги столиці Криму і командуючий охороною побережжя, передав фактичне виконання всіх обов'язків ад'ютантові, а сам лише підписувався там, де йому запропонували. Президія військового клубу давала мені директиви; я «висказивал свойо мнєніє» своєму шефу, а залога одержувала потрібний наказ. Розпорядженням по