Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

— У Голландії в рукописах знаходять велику користь для науки, а в СРСР — ні, тому що не можемо прочитати. І ми, наче собака на сіні, самі не використовуємо й інших не до пускаємо, — пояснив мені вчений секретар Бурятської філії, мій приятель, нині академік РАН Олександр Бадмайович Соктоєв.

— Де ж вихід?

— Вихід знаходимо. По всій Бурятії зібрали з десяток колишніх лам, які повернулися з колимських. таборів. Ці старі ще не забули давню мову, якою колись молилися у своїх дацанах. Ми їх зарахували на посади «менеесів» (молодші наукові співробітники — Ю. К.), і вони перекладають. Але повільно — помруть, не встигнувши й десятої частини прочитати. Марчук і Лаврентьев обіцяли допомогти, створити курси санскриту…

— Але звідки вони тут? Як сюди потрапили? — запитав я і в мить збагнув: Боже мій! Та це ж ті самі давньотибетські рукописи, вивезені нашими солдатами з Харбіна, так би мовити, врятовані шедеври… Вони лежали переді мною на грубо збитих соснових стелажах, як буханці хліба в булочній, — понад 20 тисяч томів східних ксилографів. Я брав у руки важкі — «цеглини» — купи пергаментних листків, обгорнутих шматками щільного китайського шовку синього, жовтого, зеленого кольорів. Виготовлені Бог знає коли (деякі — до нашої ери), вони зберегли свіжість барвистих ілюстрацій. Всі були зроблені за єдиним стандартом — 40 х 15 см. Деякі рукописи були обгорнені в нікчемні шматки бязі. Справа в тому, що наші хлопці в 45-му році, коли спаковували рукописи, використовували коштовний китайський шовк собі на онучі.

Я розгорнув фоліант півторатисячолітиьої давнини і побачив на одному з його листів… карту України. Навіть свої рідні річки Донець і Кальміус. Але поруч із Доном була якась інша велика річка…

— Це Волга. Вона колись теж впадала в Азовське море, — пояснив шляхетний, східного типу старий, який був тут. — А це Ольвія, Херсонес, Гелон, Київ… П'яте століття…

— Київ? Який Київ?

— Той самий… На стрімких берегах Борисфена. Стольний град великого Аттили — ватажка слов'ян. Тільки називався він Кі-юв — «Святе місце. П'яте століття, — повторив старий.

— А чому Київ позначений християнським хрестом? Адже карта п'ятого століття…

— Над Києвом уже були хрести, — почув відповідь. — А перший — це ви маєте знати — поставив у Києві апостол Ісуса Христа Андрій у 55-му році, тобто понад 1920 років тому.

Соромно зізнатися, проте я тоді й цього не знав. А розумів ще менше. З четвертого класу мені було відомо, що Аттила — жорстокий цар кровожерливих гунів. А тут: «ватажок слов'ян». Знав також, що Київ заснований 862 року князем Києм, що християнство в Київській Русі ввів Володимир у X столітті. А тут: хрести над Києвом у V столітті…

Я почав заперечувати:

— Але ж відомо, що Київ заснований трьома братами — Києм, Щеком і Хоривом і названий на честь старшого брата.

— Це правильно. Хоча Рим був раніше од Ромула, як казали латиняни, — була відповідь старого бурята.

Увечері я розповів Соктоєву про свого дядька, його «Записки» і про Самдена — бідолашного Китайця з колимського табору.

— Одного з перекладачів дійсно звуть Самден, — сказав Соктоєв, — він давав нам пояснення в тибетському сховищі.

— А він був у колимських таборах?

— Вони всі звідти.

Вранці ми поспішили до Інституту суспільних наук, у кімнату перекладачів. Старі буряти вишикувались переді мною. Я збентежився.

— Вони так звикли зустрічати начальство на Колимі, — пояснив Соктоєв.

На запитання: «Де Самден?» відповіли: його стіл не тут, а в сховищі рукописів, між стелажами. Ми пішли до нього.

Так відбулася дивовижна зустріч, завдяки якій я знайшов свого Гуру.

Того ж вечора я гостював у Самдена — адже був племінником того, хто врятував йому життя. 68-річний господар зовсім не схожий на китайця. Матова шкіра, світлий, не косоокий. Колись спотворене колимським морозом обличчя не втратило шляхетності, незважаючи на немовби обкусані ніс і вуха.

Пригадую, я запитав:

— Чи правда, що основу ваших досліджень становлять сигнали Космічного Розуму?

— Сигнали з неба — велика допомога для нас. Але, бачу, ви вважаєте це нісенітницею.

— Вважаю.

Та й як я міг вірити в космічний розум і його сигнали? Я, вихованець Московського університету, котрий вивчив усього Маркса і Леніна, повторював як заклинання вінець Ленінського творіння «Про войовничий матеріалізм», ніколи не тримав у руках Біблії, працював завідувачем кафедрою політичної економії, був постійним членом ідеологічних комісій, парткомів, райкомів? Абсолютно нічого не чув ні про йогів, ні про теософію, та й з історії України знав більше вигадок, аніж правди.

— Ой, Юрію Михайловичу, в тайниках тибетських мандир, у печерах Гімалаїв зберігаються й не такі послання, і не лише тексти, що розкривають таємницю людського буття, а й… таке, про що ви, західні люди, навіть подумати не здатні. Великим махатмам зовсім не важко довести езотеричну сутність буття землян, їх вселенське походження та існування космічного контролю над ними. Варто лише розкрити тайники для загального огляду. Але рано, ще не настав час.

— І доля України визначена у ваших текстах? — іронічно запитав я.

— І про Україну, точніше, про Північну Припонтиду сказано чимало. В езотеричній системі Україна — один із трьох центрів «світу четвертого Місяця». Одна з трьох пуповин Землі поряд з Лхасою та Єрусалимом — це ваш Київ. Мовою дзіан (прадавня мова, попередниця ведичного санскриту, яким спочатку користувались архаїчні арії) «Лха» і «Кі» — синоніми, що означають «духовну нитку, «невидимий зв'язок.

Звідси Лха-са і Ки-їв (точніше Кі-юв) одне й те саме: «місце духовного зв'язку», «пуповина». Те ж означає і Кі-ото (духовна столиця Японії), а також кіот (церковна приналежність). Ось чому дніпровські кручі перебували у центрі нашої уваги. А втім, все це одразу не збагнути, потрібні пояснення.

ТИБЕТ І УКРАЇНА

Тибет — страна горная и изолированная, но изолированная довольно относительно.

Л. Гумилев

КИМ БУВ ГУРУ

Привет Искателям! Привет Носителям Небесной Истины! — Привет Востока! Духовный гимн восточных ариев

Ким був Гуру? Якою мірою авторитетні його оповідання на теми духовної історії людства і України?

Про себе він казав так:

— Ім'я Самден у мене світське, а духовне ім'я, під яким знали мене в Гімалаях, — Джичу Пунг («Потік Щастя»). Проте в колимських таборах прижилося ім'я Самден, так і в паспорті. Майже всі мої предки були ченцями-жовтошапковими, служителями головних монастирів Лхаси