BooksUkraine.com » Фентезі » Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні 📚 - Українською

Читати книгу - "Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні"

154
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні" автора Олександр Денисенко. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 47
Перейти на сторінку:
загартована в базарних розборах урвиголова, барилася недовго. Зняла з ноги сандалету з грубезною підошвою і так на них люто визвірилася, що було геть неочікувано від її спокійної класичної зовнішності, що собацюри від отетеріння аж на хвости присіли. А їй тільки того й треба було. Вона з дитиною в кошику прудко дременула з кущів дерези і незчулася, як за кілька хвилин добігла додому.

Так Люція вшосте стала «матінкою».

Зрештою, якщо б вона не осмілилася й не гарикнула на тих псів, то на неї, напевно, чекало б щось зле.

Бо більший собака так валував, вистромляючи навздогін Матінці Люції свого бурякового язика, що його гавкіт увесь вечір ще стояв їй у вухах. А собацюра, як не дивно, і не збирався за нею бігти. Він ворухнув носом, ніби антеною, і сказав — так, саме сказав:

— Далеко не забіжить! Ларьочниця проклята!.. Думає — ми не знаємо, де її шукати.

Псяюха, що мала синього язика, почухала задньою лапою за вухом і прохарчала, випускаючи з пащі довгі цівки синюватої слини:

— Ти мені краще скажи, чого тут так нашою баронесою Лікі відгонить і ще якоюсь паленою смердотою, наче шашлики пекли?

— А я тобі казав, що туалетний дезодорант на сміттярці давно прострочений!

— Я ж не прошу в тебе Шанель чи Кензо! Я порядна кобєта і вдовольняюся тим, що під носом! — прохарчала псюка і, про всяк випадок, беркицьнулася на спину, лизнула поміж передніми лапами, там де могла дістати мордою, і прислухалася до загрозливого бурчання у своєму роздутому чорному пузі.

— Освіжувач клозету із запахом лугу був для твого шлунку зайвим! — спересердя рикнув більший пес і втер лапою носа.

— Не рявкай дурню! Хазяїн почує і нас удень більш не випускатиме!

Синьоязика відгавкалася і заходилася нюшити повітря. Вловивши якусь чи то людську пахощ, чи лугову прохолодь, рвучко звелася на задні лапи, вискнула, щось помічаючи попереду, і плигнула в гущавину дерези. Більший собацюра ще раз утер лапою морду і прохрипів собі під ніс:

— І чого це вона, стара вошолупка, знову до сміттярки потрусила? Хлопця ж ларьочниця в інший бік понесла!.. Ет! Собача натура таки сильніша за чари! — скрушно ощирився й посунув спершу в протилежний від своєї подруги бік, та раптом і собі щось нанюшив, спинився. Лизнув мимохідь у траві перелякану кузьку, схожу на равлика, заляпавши її рудою слиною, гавкнув для годиться, засмикався в різні боки, тужно скиглячи, немов боровся зі своїми собачими інстинктами — й усе ж не втримався і потягнув за псюхою…

Певне, саме ці дивні обставини, за яких був знайшовся Марко, розворушили зачерствілу душу Люції. Тому вона не поспішала його позбуватися. Та й хлопчик вдався веселий. Ніколи майже не плакав, а більше сміявся. Хоч і був величенький, зовсім не схожий на чотиримісячного, хіба — на восьмимісячного. Вона навіть оформила його у відділі реєстрації актів громадського стану, піддобривши начальство хабарчиком. Виписала хлопчикові метрику, зазначивши, що народився він 19-го січня (на цю дату Матінка вийшла, відлічуючи чотири місяці й два дні назад від того дня, як була знайшла дитя). І, заповнюючи анкету, в графі «Прізвище, ім'я та по батькові» з невластивим їй зворушенням, неслухняною рукою, вивела своє наймення — Штриха, ще й дописала «Люціанович», нехтуючи прозванням «Рисочка», яке зазначалося в цидулці.

Трохи пізніше, коли дитині сягнуло вісім місяців, із твердим переконанням у добропорядності своїх дій Матінка Люція взяла в держави обіцяну соціальну допомогу в розмірі понад п'ять тисяч гривень.

Притуляючи руку до серця, треба сказати, що, як не дивно, а вона таки ці п'ять тисяч гривень була заслужила. Бо понад чотири місяці, що Марко перебував під її опікою, і з самою Люцією, і з її хатою творилося щось незбагненне. Упродовж усього цього часу у дворі її старенького будиночка цідив дощ. А коли ляпавиця й затихала на якусь годину, то в подвір'ї зависала холодна сіра хмара. Траплялося, мла навалювалась така густа, що Люції інколи доводилося брати ліхтаря, щоб дійти з ним від дверей хати до хвіртки, що виходила на вулицю. І все це неподобство з погодою тривало ціле літо. Хоча тої ж пори в Луцьку і за його межами ніякого дощу чи хмар не було.

Такі неймовірні метеорологічні фокуси, щоправда, почали бентежити Люцію не відразу. Тим паче, що природа того літа немовби збаламутилася. Сонце хоч і сліпило немилосердно, але чомусь не нагрівало повітря і було млявим. Часто видавалося людям, що воно висить і висить в одній точці на небосхилі, немов завмирає. У тіні інколи ставало спекотніше, ніж на осонні. А іскристі плями променів, здавалося, не сушили ґрунт, а наповнювали водою. По телевізії на всіх супутникових каналах і всіма мовами частенько і нервово розповідали про якийсь світло-мокрий феномен, що його відкрили фізики під час наукового експерименту в Альпах. А ще етер увесь був переповнений сповіщеннями про природні катаклізми, неодноразовий шквальний прорив ультрафіолетом озонового шару, заводнення і знесушення цілих регіонів планети, де впродовж тисячоліть такого ніколи не спостерігалося. Про це з тривогою говорили всі й скрізь — на вулицях і зупинках, у кафе й автобусах, у наукових закладах, навіть діти в дитсадках і душевнохворі в божевільнях. Із цього починалися усі балачки й теревені продавчинь і продавців на базарах. Бо ж стояти під сліпучим і холодним сонцем було нелегко. Усім людям від того робилося не те що холодно, а мулько й моторошно. Тому й Матінка Люція так само, як усі інші мешканці Землі, на собі відчула світло-мокрий феномен. Під час довгого пасталакання з кумою із овочевого ряду в неї від сонячного променя намокла голова і змився увесь лак для волосся, яким вона укладала свої бурштинові коси. Це так сприкрило Люцію, що вона зачинила свою крамничку і якнайшвидше почимчикувала додому обсохнути та зігрітися.

Удома її, як

1 ... 4 5 6 ... 47
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні"