Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

- Сирота, ти що - здурів? Які німці, який Фастів? Ти хоч розумієш, про що йдеться? Ти точно вчора не пив?

- Розумію. Про спільну з КДБ операції. Тому й запитую - з якого такого дива?

- Фастів, товариші, стоїть на місці, як і стояв. І німці, котрі федеративні, сидять там, де їм належить. А до нас у Київ має приїхати прем’єр-міністр Канади.

- Товаришу генерал, дозвольте? Канади чи Франції?

- До чого тут Франція?

- Бо я читав у Шейніна, що до нас колись приїжджав прем’єр-міністр Франції і у нього в оперному театрі золотого годинника вкрали. Шкандаль був на увесь світ!

- Брехло твій Шейнін. Хоча факт мав місце. Канадець приїжджає, хлопці, канадець. Правда - француз. Тут Сирота правий. Аналогії є. Але не французький француз, а їхній, канадський… ну, заплутався я з вами… Слухайте і не перебивайте. Сам прем’єр, кажуть, мужик нормальний. Ну там - протокол, дипломатія і таке інше. І на американців косо дивиться. Але в нього дружина молода. Любить після всіх цих прийомів - коли ні випити, ні закусити, тільки сиди і слухай, - у кав’ярні серед молоді поштовхатися, кави попити, потанцювати. Такі от побажання з їхнього боку. Ми, відповідно, їй танці організовуємо, бо такі справи не можна пускати на самоплив.

Не знаю, як для кого, але змальована Генералом перспектива особисто для мене здавалася не просто прекрасною - геніальною! Ясна річ, що канадську прем’єршу з її чоловіком у «трубу», себто підземний перехід на Хрещатику, на каву не поведуть. І до «цариці Тамари» - теж. Тому молодіжним кафе доведеться прикидатися інтуристівському - це і наш новенький збагнув, от він так і підбадьорився. Бо зазвичай в ці точки, недоступні для радянської людини, нашого міліцейського брата пускають тільки за викликом, у ранзі не нижче майора і з обов'язковим ескортом цілої тічки «конторських». Тут уже не вип’єш і не потанцюєш. Дай Боже, аби навздогін не «настукали». Хвости їм Федорчук обрубує, чи що?

А Генерал тим часом бідкався:

- У них там у Канаді, товариші офіцери, повний бардак із цими дружинами. Ось наші - або взагалі за кордон зі своїми чоловіками не виїжджають, або, як жінка товариша Громико, під час візитів дивляться оперу чи п’ють чай із їхніми бабами. А цій - танці подавай! Ні, ми зі свого боку все організуємо. Основна публіка в кав’ярні «Інтурист» іде по лінії Контори. Охорона теж їхня. Вже легше. Нам довели рознарядку: вісім молодих хлопців, які танцюють шейк. Дівчат вам дадуть з ансамблю сучасного танцю Жовтневого палацу. Репетиція - там таки, о вісімнадцятій-нуль-нуль. Сьогодні у нас понеділок, великі гоцалки будуть у четвер. Не пити, не голитися вітчизняними лезами, не наражатися на мордобій і не спілкуватися з даішниками. У них від нормальної мови тільки два слова лишилося: «Ваші права!». І запам’ятайте: якщо хтось наступить цієї канадської прем’єрші на ногу або ще гірше - почне її лапати при чоловікові - вижену в космонавти, п’яних на «луноході» розвозити.

Ми просяклися глибиною і важливістю покладеного на нас державного завдання і побігли на репетицію за дві години до її початку. Скажу чесно - не знаю, які з «конторських» танцюристи, але хореографи - куди там Вірському! У мене востаннє «кріпатура» так хапала ноги після того, як я гнав дрібного злодюжку на прізвисько Бздунь від річкового вокзалу до аеропорту «Жуляни» вздовж усієї Набережної через Мишоловку, Корчувате, всю Сталінку - і аж до вулиці Ломоносова під гавкіт собак і стрілянину охорони, на щастя - в повітря. А потім по всій ЗПС - злітно-посадочній смузі, через сам аеровокзал і до жіночого туалету. Ось тут я його, голубчика і взяв. Точніше - не я, а дві жінки-диспетчерки, котрі спочатку виштовхали за двері мене, потім скрутили Бздуня, приклали його головою об раковину і викинули непритомного просто мені під ноги. Оті самі ноги, якими я на назавтра і ступити не міг.

Але я знову відволікся, вибач. Коли є що згадати, то воно згадується.

Гоцалки, як я і передбачав, влаштували у валютному барі готелю «Дніпро». Щоправда, того вечора в силу зрозумілих обставин наш народ розплачувався за каву і до кави виключно радянськими рублями, виданими по окремій відомості.

Цікава штука вийшла ще на початку: на вході нас розвернули, загнали всіх до чоловічого туалету і наказали зняти… краватки.

- А вусь трапилось? - поцікавився я у наполоханого старшого «конторського».

- Об’єкт у гольфі прийшов. А його баба - та взагалі в джинсах.

- То що - наших подруг теж зараз у джинси переодягають? От пощастило!

- Відставити триндьож! - гарикнув старший «конторський» - бо зараз деякі дотепники замість танців будуть сортир відмивати. Власною краваткою!

- Сортир у вас у Конторі. Тут туалети!

Як не дивно, але це сказав не я.

Старший «конторський» зціпив зуби, пограв жовнами і, не підвищуючи голосу, поцікавився:

- Ваше прізвище часом не Сирота, товариш жартівник?

- Ні!

- Дивно… бо нас попереджали. А Сирота тут?

- Так точно! Це я.

- Жартуєте?

- Як можна? Мовчу… як той - об те…

- Про це потім. Перевірити шнурки, ширіньки, висякатися і… так далі. І