Читати книгу - "Рівняння Максвелла"

Пройшовши двері в заскленій перегородці, я попрямував за людиною в білому халаті довгим коридором, у який звідкись згори проникало денне світло. Коридор закінчувався високими масивними дверима. Лікар зупинився.

— Почекайте тут. Зараз вас прийме Крафтштудт.

Лікар з'явився знову хвилин через п'ять. Він широко розчинив двері і кілька секунд стояв чорним силуетом у розсіяному промінні денного світла.

— Ну що ж, ходімо, — сказав він голосом людини, яка жалкує за тим, що має статись.

Я покірно пішов за ним. Коли ми ввійшли у світлу, з широкими вікнами кімнату, я мимоволі заплющив очі. Із заціпеніння мене вивів різкий голос:

— Підійдіть сюди, професоре Раух.

Я повернувся вправо й побачив Крафтштудта, того самого Крафтштудта, який був мені знайомий з численних фотографій у газетах.

— Ви хотіли зустрітися зі мною? — спитав він, не вітаючись і не встаючи з-за стола. — Чим можу бути корисним?

Я швидко взяв себе в руки і, проковтнувши слину, підійшов упритул до стола, за яким сидів Крафтштудт.

— Отже, ви змінили заняття? — спитав я, дивлячись йому просто в очі. Він постарів у порівнянні з тим, яким був п'ятнадцять років тому. Шкіра на його обличчі зібралась у глибокі складки, що звисали дряблими клаптями вздовж вилиць, які різко виступали.

— Що ви маєте на увазі, професоре? — спитав він, дуже уважно оглядаючи мене.

— Я, пане Крафтштудт, думав, вірніше сподівався, що ви й досі…

— Ах, он воно що!

І Крафтштудт розреготався.

— Інші часи, Раух, інші… Що привело вас до мене, пане професор?

— Пане Крафтштудт, я, як ви можете догадатись, тямлю дещо в математиці — маю на увазі сучасну математику. Так от, спочатку я думав, що ви організували звичайний обчислювальний центр, устаткований електронними лічильно-розв'язувальними машинами. Проте на двох прикладах мені довелося пересвідчитись, що це не так. У вас математичні задачі розв'язують люди. Розв'язують вони їх просто геніально. І що найдивніше — неймовірно швидко, надлюдськи швидко. Я, коли хочете, насмілився прийти до вас, щоб познайомитися з вашими математиками. Це, без сумніву, незвичайні люди.

Крафтштудт зобразив на обличчі усмішку, потім тихо засміявся, а далі почав реготати все голосніше й голосніше.

— Чого ви смієтесь, пане Крафтштудт? — обурився я. — Хіба не здивується будь-яка розсудлива людина, ознайомившись з розв'язаннями, які зробила ваша фірма?

— Я сміюся з іншого, Раух. Я сміюся з вашої провінціальної обмеженості. Я сміюся з того, що ви, професор, шанована в місті людина, яка завжди вражала вченістю уяву своїх співгромадян, так безнадійно відстали од стрімкої ходи сучасної науки!

Мене обурила нахабність колишнього гітлерівського слідчого.

— Послухайте, ви! — вигукнув я. — Всього п'ятнадцять років тому вашою спеціальністю було катувати невинних людей розпеченим залізом. Яке ви маєте право базікати про сучасну науку? Коли хочете, я прийшов, щоб довідатись, якими методами ви змушуєте підлеглих вам талановитих людей за добу виконувати роботу, що під силу людському генієві лише протягом кількох років праці. А довідавшись, розповісти про це всім!

Крафтштудт встав з крісла і, насупивши брови, підійшов до мене.

— Послухайте, Раух. Раджу вам не сердити мене. Я знав, що рано чи пізно ви до мене прийдете. Але зовсім не розраховував побачити в своєму кабінеті ідіота. Правду кажучи, я сподівався, що матиму у вашій особі союзника й помічника.

— Що-о-о?.. — закричав я, з люттю стискаючи кулаки.

Обличчя Крафтштудта стиснулось у брудно-жовту безформну грудочку. Блідо-голубі очі за скельцями пенсне перетворились на дві вузенькі щілинки, з яких полилось їдке зеленкувате світло. На мить мені здалося, що він оглядає мене, як річ, котру збирається купити.

— Отже, ви хочете, щоб я пояснив вам, наскільки чесно працює наша фірма? Отже, вам мало того, що дві ваші ідіотські задачі було розв'язано так, як вони мають розв'язуватись у двадцятому віці? Отже, ви хочете на власній шкурі спробувати, що значить розв'язувати такі задачі? — шепотів він, і його бридке лице було схоже при цьому на безперервно пульсуючу від злості й ненависті масу. — Досить! Зрештою, я не просив вас приходити до мене. Але коли вже ви прийшли з такими настроями, то ми вас використаємо, хочете ви цього чи ні.

Я не помітив, що лікар, який провів мене в кабінет Крафтштудта, весь час стояв позаду. Глава фірми зробив йому знак, і в одну мить сильна рука охопила моє обличчя, міцно затисла рот, а друга піднесла до носа шматок вати, просочений речовиною з різким запахом.

Я знепритомнів.

Отямився я на ліжку і довго не наважувався розплющити очі. Навколо лунали голоси якихось людей. Вони про щось палко сперечались. Це була наукова суперечка, яка певний час не доходила до моєї свідомості. Тільки після того, як у голові в мене трохи просвітліло, я почав розуміти смисл фраз, виголошуваних тими, хто був навколо.

— Генріх зовсім не має рації. Зрештою, імпульсний код, який збуджує нейрони вольових центрів, не складається з п'ятдесяти імпульсів з рівними проміжками та п'ятьма шпаруватостями між рівними групами. Це було вчора цілком точно показано на дослідах з Нікольсом.

— Ну, знаєш, твій Нікольс не приклад. Коли хочеш, то кодування того чи іншого збудження дуже індивідуальне. Те, що збуджує вольові центри в одного, може збуджувати зовсім протилежне в іншого. Наприклад, електрозбудження, яке дає Нікольсу насолоду, змушує мене