Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

Проте, відносна єдність (у більшості випадків) відправних засад у визначенні поняття “закон” в роботах теоретиків права, конституціоналістів та криміналістів, як вже відзначалося вище, не стала запорукою досягнення єдності у його розумінні. Кожен з них виділяє різну кількість ознак цього поняття. Так, І.В Процюк у визначення поняття закон, включає шість ознак: форма нормативно-правового акту; прийняття певним суб’єктом; вираження певної волі; спрямованість на регулювання суспільних відносин; вища юридична сила; стабільність. У визначенні А.В. Міцкевича закон має чотири ознаки – прийняття певним суб’єктом, загальнообов’язковість, верховенство і пряма дія на всій території держави. У В.В. Лазарєва закон має п’ять ознак, у О.С. Піголкіна – три, у С.С. Алексєєва – чотири, у Ю.О. Тихомирова – п’ять і так далі. Подібний же “різнобій” у визначенні кількості сутнісних ознак закону знаходимо і в роботах криміналістів. Так, на думку М.І. Бажанова, М.Й. Коржанського та А.В. Наумова кримінальний закон має три ознаки – форму нормативно-правового акту, прийнятість законодавчим органом та визначення суспільно небезпечних діянь, які є злочинами і покарань за них[42]. Натомість А.Н. Коміссаров[43] та М.І. Вєтров[44] включають до поняття кримінального закону ще й ознаку його структурної єдності, а А.Н. Коміссаров, крім того, ще й вираження кримінальним законом волі народу. Ю.Г. Ляпунов включає до визначення кримінального закону таку його ознаку, як промульгованість Президентом[45] тощо. Іноді, одну й ту ж ознаку закону різні автори розуміють по-різному. Наприклад, І.В. Процюк включає до суб’єктів прийняття закону народ, який може це зробити на референдумі, А.В. Міцкевич – ні. Вказане призводить не лише до зовнішнього різноманіття дефініцій закону, а й, природно, до наповнення його різним смислом. Це, у свою чергу, може мати негативні наслідки при дослідженні окремих більш конкретних питань, у тому числі й питань чинності та дії кримінального закону в часі. Адже невизначеність у відправних положеннях часто породжує неузгодженість позицій, уникнути якої можна, на мій погляд, лише визначившись у загальних проблемах. Слушним, мабуть, буде згадати відомі слова В.І. Леніна про те, що той, “хто береться за часткові питання без попереднього розв’язання загальних, той неминуче буде на кожному кроці несвідомо для себе “натикатися” на ці загальні питання”[46].

Разом з тим, не можна нехтувати й іншою стороною різноманітності визначень поняття “закон”. На мій погляд, така різноманітність цілком відповідає виведеній Д.А. Керімовим методологічній формулі про пряму пропорційну залежність числа існуючих визначень від складності явища, що визначається[47]. Тим не менше, кількість запропонованих визначень понять закону, у тому числі й закону кримінального, має сенс лише для подальших наукових досліджень, однак не для вироблення практичних рекомендацій.

За таких умов існує необхідність аналізу окремих ознак кримінального закону, з тим, щоб дослідивши всі їх сторони, відшліфувавши всі аспекти їх розуміння, потім зібрати ці ознаки у внутрішньо єдине, логічно вивірене, чітке і якомога більш адекватне визначення поняття закону. Вище викладене свідчить, що, перш за все, практично існує проблема визначення самої кількості ознак закону, які, як того вимагають логічні правила визначення поняття, є необхідними і достатніми для відображення його сутності і відмежування від усіх інших суміжних понять[48].

Загальновизнано, що поняття “кримінальний закон” є видовим до поняття “закон”, оскільки кожен кримінальний закон є законом, однак не кожен закон є кримінальним. Як видове поняття “кримінальний закон” з необхідністю має всі ознаки поняття свого роду – поняття “закон”. Однак, та обставина, що поняття “кримінальний закон” є вужчим за змістом, ніж поняття “закон”, зумовлює наявність у першого додаткових ознак порівняно з другим, оскільки, як відомо, зміст поняття зворотно пропорційний його обсягу[49]. Саме тому загальні ознаки поняття “закон” однаково властиві кожному законові повною мірою і в кожному з них проявляються однаково. Спеціальна ж ознака, також будучи притаманною кожному законові (оскільки не існує законів взагалі, поза галузевою належністю), разом з тим у кожному з них має свою власну характеристику, зумовлену специфікою тих суспільних відносин, на регулювання яких спрямований цей закон[50]. Як писав В.Є. Жеребкін, “ознак, які утворюють видову відмінність має бути вказано у визначенні стільки, щоб вони разом з родовою ознакою виражали сутність визначуваного предмета і їх було достатньо для обмеження (очевидно, мається на увазі: “відмежування” – Ю.П.) цього предмета від усіх інших схожих предметів”[51].

Визначаючи поняття кримінального закону, слід, перш за все, виходити з того, що він, оскільки даний нам у відчуттях та існує поза нашою свідомістю, є явищем об’єктивним. Таке його розуміння, у свою чергу, дає можливість зробити висновок про те, що відносно кримінального закону мають справджуватися філософські категорії, які є атрибутами будь-якого об’єкта пізнання. Зокрема, кожен об’єкт пізнання з достатньою повнотою може бути визначений та описаний шляхом характеристики його внутрішнього змісту та зовнішньої форми прояву. Такий висновок підтверджується і станом наукових досліджень окремих юридичних понять. Мається, на увазі те, що у вітчизняній правовій науці досить обширну літературу присвячено проблемам форми і змісту права