Читати книгу - "Чарівні казки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ЛИСТЯНИЙ КОРОЛЕВИЧ
В одному з тих куточків світу, назву якому міг би дати лише поет, а народ його назвав країною фей, правив колись король, відомий в усьому світі своєю доброчесністю, чим здобув собі славу і повагу всіх монархів свого часу.
Багато років тому він втратив королеву, свою дружину. Вона не залишила йому сина, та він сам більше не хотів мати дітей з тих пір, як у них народилася дочка така прекрасна, що з першої ж миті він віддав їй усю свою любов і ніжність.
Дівчинку назвала Чарівливою одна фея, близька родичка королеви, і напророчила, що розум і краса юної принцеси перевершать усі сподівання, хоч би якими прекрасними вони видавалися. Проте фея застерегла: щастя принцеси буде довершеним лише в тому випадку, коли її серце назавжди збереже вірність першим враженням кохання. Та хіба можна бути певним у щасливій долі королівни за такої перестороги? Король, для якого понад усе на світі важило щастя Чарівливої, палко бажав, щоб її доля була підвладна якомусь іншому фатуму, але ніхто не може на власний розсуд змінити своє визначене майбутнє, отже, він тисячу разів просив фею наділити юну принцесу вірністю, подібно до того, як вона дарує іншим розум і красу. Але фея, вельми досвідчена у своєму мистецтві, аби не вводити людей в оману щодо можливостей чародійства, відверто сказала королю, що влада фей не поширюється на сердечні примхи, проте пообіцяла, що докладе всіх зусиль, аби закріпити в душі юної королівни почуття, з якими пов’язане її щастя.
Повіривши цим обіцянкам, король віддав Чарівливу турботам феї, ледве тій виповнилося п’ять років. Він волів позбавити себе втіхи бачити дочку, ніж віддати її майбутнє на волю випадку.
Фея забрала з собою маленьку королівну. Радість і новизна повітряної мандрівки у маленькій блискучій кареті дуже швидко розрадили дівчинку, притамували гіркоту розлуки з батьком королем і його двором. На четвертий день подорожі летюча карета зупинилася посеред моря на скелі надзвичайних розмірів; вона була із суцільного блискучого каменя, колір якого точно відтворював небесну блакить. Фея із задоволенням відзначила, що цей колір дуже сподобався Чарівливій, і вважала таку обставину щасливим передвістям на майбутнє, бо він означає вірність. Потім фея торкнулася скелі золотою паличкою, кам’яні нетрі одразу ж розкрились, і Чарівлива разом із феєю опинилася у найпрекраснішому в світі палаці. Він був зведений з того ж каменю, що й скеля, і той самий колір панував в усіх розписах, на меблях, проте він так майстерно поєднувався із золотом і коштовним камінням, що замість того, щоб надокучати, завжди залишався приємним для ока. Юна Чарівлива мешкала в чудовому палаці разом із вродливими дівчатками, яких фея привезла з різних країн, щоб вони прислуговували королівні та розважали її. Принцеса провела тут своє дитинство у найрізноманітніших розвагах. Дівчині виповнилося чотирнадцять років, і фея ще раз звірилася з зірками, щоб не пропустити той час, коли серце Чарівливої заполонить пристрасть, якій, власне, треба більше радіти, ніж боятися, хоча б якою небезпечною вона видавалася. Чаклунка точно вирахувала по зірках наближення фатальної миті, коли повинна визначитись доля юної королівни.
Фея мала племінника і любила його з невимовною ніжністю. Він був того ж віку, що й Чарівлива, навіть народився в один день з королівною. Простежуючи по зірках його долю, фея побачила: вони обіцяють йому те ж саме, що й королівні, тобто повне щастя за умови, коли ніщо не порушить вірність першим почуттям. Однак їй легше було повірити у незмінність його почуттів, ніж у щасливу долю. Для того, щоб він закохався і був вірним своїй обраниці, досить було лиш показати йому Чарівливу. Отже, фея сподівалася, що залицяння юного королевича одного чудового дня зворушать серце Чарівливої. Він був сином короля, брата феї, мав приємну зовнішність і манери, а в юної королівни не тільки не було коханого — вона взагалі не бачила жодного чоловіка з того часу, як оселилася на скелі-острові. Фея тішила себе надією, що те кохання буде взаємним. Отже, вона перенесла королевича, якого звали Арістоном, на ту ж скелю, що правила прекрасній Чарівливій за палац і в’язницю. Він побачив королівну тієї миті, коли вона разом із придворними дівчатами, гуляючи у лісі гіацинтів, плела вінок. Фея заздалегідь повідомила королівну про приїзд Арістона й розповіла про нього все, що могло представити його з найкращого боку і навіть примусити покохати. Та цього разу вона помилилась: після появи Арістона фея не помітила в прекрасних очах королівни того збентеження і подиву, які звичайно є передвісниками ніжної пристрасті. Що. ж до королевича, то сподівання справдились: він палко закохався в Чарівливу. Та й справді, неможливо було бачити її і не обожнювати. Ніколи ще чарівність і краса не поєднувалися так чудово, як в рисах милої королівни. Колір її обличчя був напрочуд гарним, а темне волосся ще виразніше відтіняло його свіжість. Вона мала чарівний рот, а зуби — біліші за перли. У найкращі в світі чисті блакитні очі неможливо було не закохатися. Зросту вона була не дуже високого, але стан мала щонайдовершеніший. Усі її рухи відзначалися надзвичайною грацією, все, що вона робила, все, що говорила, подобалося однаковою мірою. Принцесі досить було однієї усмішки, єдиного слова, щоб засвідчити — розум її такий же принадний, як і зовнішність. От якою і ще в тисячу разів привабливішою, ніж я її змалювала, була Чарівлива. Як же міг Арістон не закохатися в неї з усією жагою молодої пристрасті! Та королівна не звертала
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівні казки», після закриття браузера.